Новорічна казка
У старому-старому лісі жив собі маленький Зайчик. Хатинки в нього не було, тому ночував він де доведеться. Малий завжди лякався і тремтів від страху, весь час насторожено прислухався, чи не чатує часом на нього якийсь хижак. Найбільше Зайчик побоювався Вовка, не раз від нього втікав. А що хатинки в Зайченяти не було, то він ніде не почувався безпечно.
Одного дня біг собі Зайчик лісом, шукаючи, де б на ніч заховатися. І раптом зустрівся ніс до носа із голодним Вовком.
– Ага, – каже сірий, – ось і вечеря моя.
Малий від страху і несподіванки аж підстрибнув і нумо тікати, куди очі бачать. Вовк – за ним, та Зайчик маленький, швидко бігає, а Вовк великий і неповороткий, нелегко йому наздогнати Зайця. Біжить Зайчик, біжить, бачить, під ялинкою хатиночка стоїть, у віконці світло горить. Малюк – до хатинки, стукає у двері. А в тій хатинці жив Їжачок, котрий саме заварив чай, хотів попити, коли чує, хтось стукає. Відчинив і бачить: на порозі переляканий Зайчик сидить, труситься, на всі боки озирається.
– Пусти мене в хатку, будь ласка, – просить Зайчик, – заховай, бо тут мені й кінець. Вовк женеться за мною, ось-ось упіймає.
– Заходь скоріше, – відповів Їжачок, пропустив малого в хатку, зачинив двері на засув і каже: – Сідай-но до столу, будемо разом чай пити.
Тільки посідали, як хтось почав грюкати у двері. Зайчик зі страху аж під ліжко заховався.
– Ану відчиняй – гаркнув злющий Вовк, – знаю, що Зайчисько тут!
– Чого шумиш, спокою не даєш? Нема тут нікого, – крикнув Їжачок, – іди поки здоровий, бо як вийду, покуштуєш моїх голочок, будеш тоді знати. Постояв сіроманець, постояв, подумав, голову почухав, пригадав, як одного разу вже мав справу з Їжаковими голками, та й пішов собі куди очі світять. А Їжак і каже:
– Вилазь зі своєї схованки, нема вже Вовка. – Зайчик вистромив носа з-під ліжка і промовив:
– То ти сіроманця зовсім не боїшся, навіть сам його налякав?
Їжак усміхнувся:
– Ходімо чай пити, бо він зовсім охолов, розкажу, як усе було. Якось навесні, зустрічаю в лісі голодного Вовка, він до мене кинувся, хотів з’їсти, та я згорнувся клубочком: спробуй візьми, з’їж. Вовчисько і так, і сяк до мене, весь поколовся, то так ні з чим і залишився. Добре мої голки пам’ятає, з тих пір мене не чіпає.
– Добре тобі, що ти голки маєш, а мені нема чим захищатися, мушу завжди тікати, ховатися. Спасибі тобі за те, що мене заховав, від Вовка врятував. Піду, поки ще не темно, нічліг собі пошукаю.
– А ти в мене жити залишайся, – каже гостинний господар. – Зима вже на порозі, чого будеш мерзнути, хатинка в мене простора, затишна і тепла. Є де жити, та й удвох нам веселіше буде. Зрадів Зайчик, не знає, як і дякувати Їжачкові.
Стали друзі разом жити, одне одному у всьому допомагати. Непомітно зима настала. Випало багато білого пухнастого снігу. Якось Їжачок каже Зайчикові:
– Слухай, друже, скоро вже Новий рік, треба нашу красуню ялиночку прикрасити, друзів на галявину запросити, свято в лісі створити.
– Гарно ти придумав, Їжачку, але як усе це зробити? Я ніколи свят не святкував, нічого не знаю, не вмію.
– Це зовсім не складно, я все тобі підкажу і допоможу, – підморгнув Їжачок.
Закипіла робота. Їжачок ліхтарики та прикраси на ялинці розвішує. Зайчик сніжинки з паперу кольорового вирізає та запрошення для друзів розмальовує і підписує. А тітонька Сорока, лісова листоноша, розносить їх гостям-звірятам. Коли друзі з роботою впоралися, Зайчик запитав у Їжачка:
– Як ти гадаєш, друже, а Дід Мороз прийде до нас на свято?
– Хтозна, – відказав Їжачок, – у нього стільки клопотів. Так багато діток чекає на нього в дитячих садочках і школах. Він мусить безліч подарунків встигнути роздати, то я й не знаю, чи до нас зможе завітати. А чого ти про Діда Мороза питаєш?
Зайчик аж почервонів від хвилювання, засоромився:
– Знаєш, Їжачку, я тобі не казав, але я тітонькою Сорокою і йому запрошення на наше свято відправив.
– От ти молодець, добре придумав, – похвалив Зайчика Їжачок. – Гарне має бути у нас свято, а як ще й Дід Мороз завітає, то буде ще краще.
Наступного дня, ближче до вечора, на галявину стали прибувати гості, і всі з гостинцями. Стіл накривають, ялиночка вогниками сяє, то тут, то там чути веселий сміх. Їжачок узяв мікрофон і поважно промовив:
– Увага, увага! Прошу всіх запрошених сідати до столу, будемо частуватися. А після гостини в нас танці, співи, ігри та конкурси. – Звірята радісно заплескали в долоньки і веселою гомінкою юрбою повсідалися за стіл. А на столі: і горішки від Білочки, і пряники від Лисички, яблучка від Їжачка, солодкий мед від Ведмедика, цукерки від Борсучка. Всього й не перелічити. Малята частувалися, співали й танцювали, і тільки злий Вовк на все це поглядав здалеку, бо його й не запрошував ніхто. Дуже вже багатьох звірят він налякав та образив. Раптом звірята почули:
– Хо-хо-хо!!! Поміж дерев і пухнастих ялинок з’явилися осяяні вогнями казкові сани Діда Мороза, запряжені святково вбраними оленями. А в санях і сам Дідусь з величезним мішком подарунків. Звірята від захоплення і подиву аж заклякли на місці, а Зайчик так і присів у кучугуру снігу. Вірив і не вірив своїм очам.
– А чи тут лісовий народ Новий рік святкує? – запитав Дідусь Мороз.
– Тут-тут, – закричали радісні звірята. А найменша Мишка промовила:
– Ходи до нас на свято, дідусю.
– Іду-іду, мене ж Зайчик запросив до вас.
Їжачок задоволено поплескав Зайчика по плечі:
– Оце в нас справжнє свято!
А дідусь тим часом дістав свого мішка з подарунками і поважно мовив:
– До вас на свято, де радості багато, прийшов я не з порожніми руками, а з великим мішком із тугими боками. Тут є різні дарунки й гостинці навіть найменшій пташинці. Не гаймо часу даремно, розкажіть, ви поводились чемно?
– Так, ми чемні були, – загукали звірята, – ми слухались завжди і маму, і тата.
– Ну, якщо так, підходіть по одному, дарунок є кожному, й гайда додому. Бо вже пізня святкова година, до столу сідає кожна родина.
Звірята вишикувалися до Діда Мороза за подарунками, кожне віршик розказало, подарунок отримало, подякувало. Тут і Вовк із-за ялинки вийшов, і до Діда Мороза:
– А мені подарунок є?
Дід Мороз уважно подивився на Вовка і питає:
– А чи був ти, Вовче, чемний? Чи вартий подарунків?
– Ой ні! – Закричали звірята. – Він нас усіх кривдив, ображав, а Зайчика мало не з’їв. Нечемний!
– Це правда? – суворо питає Дід Мороз у Вовка.
Що мав сіроманець на те казати, похнюпив голову, соромно стало. А добрий дідусь каже:
– Ось поводься цілий рік чемно, то я принесу тобі наступного разу подарунок. А тепер вибачай.
Пішов собі Вовк без нічого, а Дід Мороз почав збиратися в дорогу.
– Залишся ще, дідусю, – попросив Зайчик.
– Ні, мій хороший, не можу. З вами тут гарно і весело, та мені час у дорогу. Багато ще діток, малят і звірят чекає на мене й мої подарунки. Прощавайте, мої любі, поводьтеся добре, до наступного Нового Року!
– Хо-хо-хо!!! – Знову пролунало над лісом, і осяяні вогнями сани здійнялися вгору та й зникли за лісом.
Звірята розбіглися по домівках задоволені та щасливі, щоб разом з батьками відсвяткувати Новий Рік. А Їжачок і Зайчик довго ще дивилися на зоряне небо.
– Добре, що ти його запросив. – Промовив Їжачок. – Таке гарне у нас новорічне свято вийшло зі справжнім Дідом Морозом, подарунками.
– Так, гарне свято, – погодився Зайчик, – бо я дуже мріяв його побачити.