Рятівниця

У великому місті  був чудовий парк, в якому жили спритні руденькі білочки. І була серед них одна пустунка, що все прагнула зробити по-своєму.

І як не намагалися старі білки привчити її до порядку. Нічого у них не виходило. Руда пустунка постійно порушувала правила: вона охоче йшла до людей, дозволяла себе погладити і сфотографувати, і, звісно ж, не відмовлялася від смачного частування. А ще вона страшенно любила підслуховувати всілякі людські історії та годинами переповідати їх своїм подругам.

Одного разу білочка почула від людей, що колись неподалік від міста був чудовий дубовий гай. В тіні розлогих крон залюбки бавились діти, а дорослі, немов зачаровані, насолоджувались співом птахів. Та якась невідома сила вигнала з гаю всіх його мешканців і винищила дерева. Залишився лише старий дуб, але й він може скоро загинути. І ніхто-ніхто не знає, як врятувати старого велетня, а разом з ним і весь дубовий гай.

Руденька бешкетниця вирішила допомогти старому дубові. Вона розпитала всіх поважних білок, довго розмовляла з тітонькою совою, яка в цей час гостювала в парку, але як врятувати дуб ніхто не знав. Засмутилась білочка, сіла на вершечку ялини і вже ладна була розплакатися. Але раптом почула глухе «Кар!» Поряд з нею на ялині сидів сивий ворон. Він розповів білочці, що врятувати дуб може лише чарівний горіх-квіточка. Знайти його можна лише один раз на рік у день літнього сонцестояння, а сьогодні саме такий день.

Білочка зраділа. У їхньому парку якраз ріс горіх. Вона кілька годин стрибала з гілки на гілку поки знайшла чарівний горіх. Білочка принесла знахідку до старого дуба, поклала горіх в ямку біля кореня, як вчив ворон. В ту ж мить дуб ожив, а разом з ним почав оживати й гай.

Ось так руда пустунка з міського парку врятувала дубовий гай.