Як лисичка і два гусі весну зустрічали…

Настала весна. Вона впевнено йшла собі по землі — всюди розтавав сніг та лід, земля зігрівалася, струмочки розтікалися. А де весна пройшлася, там враз зеленіла трава і пробивалися з-під землі перші малесенькі квіточки. І всюди за весною чувся спів пташок та веселий гомін. Бо як тільки весна дихне легеньким віртиком, то відразу всім стає тепліше і радісніше: і звірятам малим та великим, і рослинам, і дорослим з дітками.

Ступила весна і в Музичний Ліс. Цілу зиму він спав — звірята тихенько сиділи по своїх домівках. Але чи всі знають, що таке Музичний ліс? О, тут треба сказати, що це наймузикальніший ліс на світі! Кожен звірок тут вміє і любить співати, навіть дерева, кущі і трави з квітами.

Ну от, наприклад, у будь-якому лісі лисиця — це звичайнісінька лисиця з хвостом, лапами, очима. Ну що ще має лисиця? Ага, спину, хвіст голову, очі, носа, пащу й зуби. А в Музичному лісі така ж лисиця вміє співати Хто б міг собі таке уявити?

Всі думають, що пісню “Я лисичка, я сестричка” придумав якийсь пісняр. Він то міг її придумати, а міг і підслухати, як лисичка з Музичного лісу цю пісню співала. Бо це її улюблена пісня. Не раз таке бувало, що вийде лисичка на галявину, як сонечко пригріє, та й виспівує. А взимку ніхто з звірят не може співати, бо страшний холод сковує весь Музичний ліс.

Але з першим теплом весни усе оживає: метушаться комашки, звірята, травиця з усіх сил росте і міцніє. У Музичному лісі, знаєте, все дуже швидко відбувається. Там за один день можуть всі дерева й кущі зазеленіти, трава вирости і квіти порозцвітати. Чудасія просто! Інакше і не скажеш.

З початком весни у Музичному лісі кожен звір так радіє, що може нарешті поспівати, що спочатку усі ходять і виспівують на весь голос — ніхто тут нікого не чує. І от тепер, коли наша гарна і красива лисичка бігла собі по лісі й наспівувала своєї улюбленої, їй так хотілося поспівати разом з кимось, щоб хтось послухав її чудовий голос…

Вона в один бік глянула, в інший — всі звірі співають свої пісні, аж очі позаплющували. Лисичка вже й до зайчика каже: “Давай поспіваємо!” Але вухатий і слухати не хоче. Сидить собі, ніжками чеберяє і співає.

Тоді лисиця прийшла додому і каже до свого лиса: “Лисе, мій любий, а давай поспіваємо, вшануємо красну весну!” Але лис як подав свій голос, як загорланив, то аж листя затряслося на дереві, аж вушка лисиччині  не могли цього витримати. “Ех, лисе, я ж хотіла разом поспівати, а не перекрикуватися!”, — вигукнула і собі лисиця.

“Е, ні, голубонько, хто голосніше співає, той кращий голос має!”, — заспівав лис на увесь ліс. І таке почалося… Всі звірі нумо й собі чим голосніше співати — страшний галас здійняли! “Піду на узлісся”,  — подумала лиска, може там мені трапиться хтось, з ким можна гарно поспівати і весну зустріти.

Йшла лисичка, йшла, мугикала собі, так і до краю лісу дісталася. Тут росло менше дерев і не так густо, як всередині. Пороззиралася лисичка на всі боки. Бачить — розкинулося поле під лісом, а по ньому ходять двоє гусей.

“Що ж це мені робити, щоб їх не налякати?” — подумала лисичка. Вирішила вона замаскуватися. Нарвала квітів і сплела вінок. “Ні, цього не вистачить”, — зітхнула і почала зривати гілячки з кущів.

І коли лисичка стала схожою на зелений заквітчаний кущ, тоді вирушила у напрямку до гусей. Вони зовсім не звертали увагу на таку дивну істоту.

“Привіт, славні гуси”, —  доброзичливо вигукнула лисичка.

“Привіт й тобі”, —  відказали гуси, — “ А ти хто такий?”

“Я — посланець весни”, — не розгубилася хитра лисичка, — “Вшановую свою господиню — красну весну — пісень співаю і вас закликаю приєднатися.”

Чесно кажучи, це були гуси із звичайного казкового села і вони не вміли співати, але їм ця ідея дуже сподобалася.

“Давай ми тобі будемо допомагати, як вміємо. Ти починай співати, а ми підтягнемо”, — запропонував один гусь. “Еге ж, співай, послухаємо тебе”, — підтримав відразу ж другий гусак.

Лисиччиній радості не було меж. Вона давай співати веселенько про красну весну, котра прийшла і багато тепла на землю принесла. “Як гарно ти співаєш!”, — заслухалися гуси і по черзі все вихваляли голос лисички. Так за співами та розмовами і минуло півдня. Вже й сонечко почало до заходу котитися по небі.  Аж тут вибігає з лісу лис. Побачив він гусей і підійшов, каже до них: “Гуси, скажіть, а ви лисички тут не бачили?” А на саму лисичку й уваги не звертає, бо зовсім не впізнав її у новому прикиді.

“Та ні, не бачили”, —  похитали головами гуси.

“Я вже увесь ліс оббігав, а вона як випарувалася”, — бідкався лис.

Не встигла наша лисичка щось відповісти, як перший гусак каже: “А ти приєднуйся до нас, будемо пісень весняних співати і твою лисичку до нас закликати.” “Класна ідея”, — підтримав другий гусак.

“Якесь відчуття у мене, що вона десь тут близько”, — поділився лис, —  “Та давайте разом її знайдемо.” А лисичці вже й кортить признатися, що це вона, але й цікаво, як лис буде далі поводитися.  От йдуть вони не кваплячись, лис починає наспівувати таким зворушливим голосочком: “Лисочко, моя люба, лисочко моя мила, ходи до мене!”

А лисичка, обернула голову в інший бік і гукнула: “ Знайди мене” Лис відразу й не зрозумів, звідки звук, бо йшов по переду. А гусі побачили і вже зрозуміли, що це лисичка з ними. Тоді один гусак каже: “Розкажи, лисе, а чому ти шукаєш лисичку?”

Лис аж почервонів, так йому соромно стало. Ну ви собі уявляєте, як лис може почервоніти? Ну от десь так і було з нашим лисом. Вона хотіла поспівати зі мною, а я, від тої радості, що настала весна, горланив на весь ліс, от вона і пішла кудись… Лис став сумним-сумним.

Тоді другий гусак каже: “Та не переживай лисе, скоро ми її знайдемо, а ти тепер зможеш гарно поводитися з лисичкою.”  “Але спочатку, — відразу запропонував другий гусак, — “Ми маємо відпустити нашого посланця весни. Йди далі і всі розкажи, як треба весну зустрічати.”

І переодягнена лисичка швиденько побігла до лісу. А коли лис з гусаками наблизилися, до узлісся, вона й собі вийшла. Як усі зраділи зустрічі! Обійнялися лис з лисичкою і пішли додому, тихенько співаючи разом.

А гусі почули, що десь далеко їх гукає бабуся: “Де ви, гусі, мої?” І як могли швиденько до неї подалися.

Щоправда, перед прощанням лисичка та гусі домовилися зустрітися ще раз. І ми про це дізнаємося обов’язково То ж цій казочці кінець, а хто слухав, молодець!