Добре діло роби сміло

Про гарну й добру дівчинку Маргаритку, яка нещодавно оселилася з батьками в селі, дуже швидко дізналися всі. Не тільки люди, а й тварини, пташки, дерева, кущики, квіти.

Маргаритка завжди всім і в усьому допомагала. Ще коли жила в місті, у неї не минало й дня без добрих справ.

У школі на уроках була уважною, на перервах поводилася зразково. Не марнувала жодної хвилинки. Не брала прикладу з бешкетників. Навпаки, вмовляла неслухняних однокласників бути чемними. А діток, яким важко давалося навчання, всіляко підтримувала. Оленці й Даринці пояснювала правила української мови, а Ромчикові й Петрику допомагала розв’язувати приклади і математичні задачі.

Удома ніколи не лінувалась. Усе в Маргаритки було до ладу: у шафці порядок, книжечки на полиці рівненько стоять, кожна іграшка на своєму місці. Допомагала дівчинка і старенькій сусідці, бабусі Уляні. Сміття виносила, по хліб ходила. Іноді й у квартирі прибирала.

Не цуралась і чужої біди. Трапиться, на вулиці стане свідком якоїсь неприємної ситуації – поспішить на допомогу. У когось порвався пакет і розсипались продукти – швиденько збере; незрячий дідусь зупиниться розгублено на пішохідному переході – переведе через дорогу; маленькі дітки у пісочниці щось не поділять – обов’язково їх помирить. Від рук хлопців-розбишак урятує цуцика чи кошеня. Ще й подбає про пухнастиків – у притулок тварин, що неподалік її дому, занесе, переконається, що вони у безпеці.

Не задля похвали робила добрі справи Маргаритка, а за покликом серця. Звісно, батьки та рідні пишалися дівчинкою. Однокласники та вчителі поважали її. Сусіди ставили її у приклад своїм малятам. А незнайомці, котрим доводилось приймати від Маргаритки руку допомоги, щиро дякували і довго згадували її добрі справи.

Коли Маргаритина сім’я переїхала жити у село, дівчинка аніскілечки не засмутилась. Адже тут роботи непочатий край! От окрему грядочку татко для неї скопав, мама купила курчат та каченят – Маргарита доглядатиме їх; дідусь клітки для кроленят майструє, отже, довговухих пильнуватиме. А ще у селі корів почергово випасають – дівчинка обов’язково допомагатиме. А сад який великий за хатою! Восени буде чималий урожай. Усе ж треба зібрати, у погріб поносити.

Дівчинка заприятелювала з тутешніми дітлахами. Бешкетників відразу навчила бути слухняними. Познайомилася й із старожилами. Але найкраще її доброту та велике серце пізнали домашні тваринки, пташки, дерева, кущі та квіти. А було все так…

У село Маргаритина сім’я переїхала навесні. Саме біля воріт та попід тином рясно цвіли підсніжники. Сусідські парубки Дем’ян та Остап довго до них приглядались. І одного дня вирішили позривати квіти та подарувати дівчаткам зі свого класу. Побачила з вікна Маргаритка, як хлопці переплигують через тин і біля воріт метушаться. Вибігла з хати. І вчасно. Остап уже зірвав декілька підсніжників і боязко озирнувся. Побачив Маргаритку, випростався:

– Нікому не кажи, мала, про те, що бачила! – сховав за спиною зірвані квіти.

– Не скажу, якщо підете з нашого подвір’я і пообіцяєте, що більше ніколи-ніколи не зриватимете квіток. Вони живі, як і ви! Так само дихають, ростуть, радіють сонечку! Прикрашають цей світ! Безкорисливо дарують чудовий аромат! Уявіть, як їм боляче, коли зелених стебел торкаються людські руки! Не будьте злими! А тим паче – крадіями. Адже ви проникли на чуже обійстя з такими негарними намірами. Домовились?

Хлопці зачудовано дивились на восьмирічну Маргаритку. І – о, диво! – слова дівчинки торкнулися добрих струн у їхніх душах. Остап і Дем’ян щиро попросили пробачення і пообіцяли більше ніколи не завдавати шкоди природі.

А підсніжники, що росли попід тином і яких щойно ледь не позбавили життя, полегшено зітхнули. Дівчинка врятувала їх від загибелі. Того ж дня квіти розповіли про вчинок Маргаритки пташкам, що прилетіли на подвір’я, собаці Лискові та котику Муркові…

Згодом дівчинка допомогла деревам у садку, а надто старенькій вишні, яким докучали комашки-шкідники. Побілила стовбури вапном. Усі вони аж звеселіли. Захитали віттям, вклоняючись Маргаритці.

Від загибелі врятувала й маленьких пташенят. Почула їхній писк, підбігла і знайшла малят у високій траві під яблунею. Покликала татка:

– Татусю, поглянь! Он на гілці гніздечко. Треба покласти туди пташенят. Інакше вони загинуть.

Татко приніс драбину. Маргаритка взяла в долоньки сполоханих пташенят і подала батькові. Він обережно поклав їх до гнізда. Врятували маленьким життя! Вдячні пташка-мама і пташка-тато не могли натішитись. Увесь день весело щебетали, вихваляли вчинок Маргаритки, її добре серце.

І котику Муркові дівчинка допомогла. Він спершу кульгав, а згодом узагалі не міг на лапку стати – так було боляче. Дівчинка помітила це, оглянула лапку і виявила в ній скалку. Обережно витягнула її, а потім протерла м’які подушечки на лапці медичним спиртом, щоб у ранку не потрапила інфекція. Вже наступного дня Мурко весело бігав подвір’ям і все терся до ніг маленької господині, дякуючи за порятунок.

А собаку Лиска Маргаритка захистила від сусідського злого пса. Взяла величезну палицю й налякала кривдника. Ще й пригрозила: «Побачу, що знову надокучаєш Лискові, – начувайся!».

Не залишилась байдужою і до долі кущиків смородини. Біля них були поскладані дрова, заважали гілочкам рости. Дівчинка попросила дідуся перенести дрова на інше місце, а землю біля кущиків перекопати. Так і зробили. Вільними стали кущики смородини, гілки уже не впирались у високу стіну з дров. Побачили вони й своїх сусідів – дерева у саду. Зраділи! Тепер вони одна родина.

І от одного дня вирішили тварини, птахи, дерева, кущики та квіти віддячити Маргаритці за її доброту. Зібралися вночі у садку за хатою на велику нараду. Довго міркували. Горобчики запропонували допомагати дівчинці, коли вона порається на городі: збирати бур’яни, сіяти насіння…

– А може, я наловлю Маргаритці мишей?! – запитав кіт Мурко.

– Люди не їдять мишей, – засміялись кущики смородини. – Краще дочекаємось осені й подаруємо дівчинці щедрий врожай!

– Чи попросимо пташок наносити на подвір’я насіння рідкісних польових квітів? Воно проросте, і квіти втішатимуть Маргаритку своєю красою і пахощами, – долучились до обговорення підсніжники.

Врешті озвалася старенька вишня:

– А я пропоную передати Маргариті Диво-дар. Не треба їй нашої помочі в буденних справах. Вона й так зі всім дає собі раду. А от коли стане власницею Диво-дару, то, безумовно, щиро зрадіє. Крім того, уявіть, як пощастить нам! Зможемо не лише чути й розуміти, про що з нами говорить Маргаритка, а й відповідатимемо на її запитання, кликатимемо на допомогу, ділитимемось із нею своїми знаннями. Вірю, якщо в дівчинки з’явиться Диво-дар, то ми станемо її найкращими друзями. То що? Згода?

Усі тварини, пташки, кущики, квіти й дерева одноголосно погодились із старенькою Вишнею.

Тієї ночі відбулося диво. Поки Маргаритка солодко спала у ліжечку біля відчиненого вікна, тварини, пташки, дерева, кущики та квіти чаклували. Горобчики зібрали нічну росу з квіточок підсніжників і тричі облетіли стареньку вишню. Дерево в цей час промовило диво-заклинання. Кущики заспівали диво-пісню. Пташки принесли росу до кімнати дівчинки. Обережно крапнули спершу в одне вушко, потім – у друге. Котик Мурко та песик Лиско пильнували, щоб ніхто з дорослих не прокинувся і не помітив тієї магії.

Уранці Маргаритка прокинулась і від здивування аж зойкнула. Вона чула не лише щебетання пташок, не лише шелест високої трави та шум вітерцю за вікном, не лише тиху ходу котика Мурка… Дівчинка розуміла, про що вони говорять!

Пташки у гніздечку на яблуні весело вітали дівчинку:

– Доброго ранку, добра дитино!

Старенька вишня поважно підняла віти вгору:

– Чи багато справ у тебе сьогодні, добра дівчинко?

Котик заплигнув через віконце до кімнати, спершу замуркотів, а потім запитав маленьку господиню:

– Чи пригостиш мене смачним сиром, добра Маргаритко?

– Що за диво? Я розумію вашу мову! Розумію вас усіх! – не йняла віри дівчинка.

Вибігла на подвір’я. А там собака Лиско весело гавкає:

– Привіт, добра господине. Відтепер так буде завжди!

– Підійди-но сюди, наша рятівнице! – покликали Маргаритку підсніжники.

Й дівчинка усе дізналася. За добре серце вона отримала від пташок, дерев, квітів, кущів і тварин Диво-дар. Не кожному випадає така честь! Лише тим діткам, які безкорисливо роблять добрі справи, відкривається таємниця природи, стає зрозумілою мова тварин та рослин.

От Маргаритці пощастило! Відтепер у неї так багато друзів! Усі довкола усміхаються дівчинці, кожне дерево вітається з нею, кожна квіточка привітно бажає вдалого дня. А тваринки ні на крок не відходять, усе гомонять і гомонять, розповідають цікаві історії про свої пригоди…

Тішиться не натішиться Маргаритка Диво-даром! Жити стало веселіше! А добрі справи робити вдесятеро легше. Адже відтепер у неї так багато помічників!