Про кабана-здирника
Ішов якось кролик лісом і тягнув за собою візок із буряками. А назустріч йому кабан.
— Братику кролику, — питає, — а що це в тебе у возі?
— Буряки везу на базар продавати, — відповідає той.
— А мито ти сплатив? — каже кабан.
— Ти що, яке мито? Я ці буряки сам виростив. Мої вони, власні, зі свого городу, — здивувався кролик.
— Та ні, вухастий, щось ти мене дуриш. Ану показуй, де твій город.
Діватись нікуди, довелося кроликові залишати возик на узбіччі й повертатись із кабаном на город. Прийшли вони, а кабан і каже, що, мовляв, не кроликів той город. “Геть здурів старий”, — думає кролик (але вголос цього не каже, бо був наш кролик дуже вихований).
— Кролику, а що це за діра під кущем? — питає далі кабан.
— Не діра, а нора! — починає обурюватись кролик. — Мені правління ще позаминулого року виділило цей кущ для будівництва нори.
— Не було такого, я все пам’ятаю, — розпалюється ікластий. — І взагалі, ти звідки взявся? Ми, кабани, тут ліс розводимо, а тобі хто дав право нашою землею користуватись? Ану, забирайся звідси!
Довелося кроликові залишити свій віз із буряками і йти собі в степ, де такі кабани не мешкають. А кабан буряків більше й не бачив, бо як кролик їх не виростить, то самі вони з дерев не впадуть.
