Віолетта Харрд та кімната загублених речей

Віолетта Харрд це п’ятнадцяти річна дівчинка із міста Одеса, що знаходиться на півдні України. На перший погляд це звичайнісінька юна леді, яка ні чим не відрізняється від своїх одноліток. Та це було лише на перший погляд. Її особливість була в тому, що вона постійно губила свої речі. Було таке відчуття, ніби хтось навмисно в неї їх забирав. Її батьки не знали що з нею робити. За місяць вона загубила два телефони, чотири запасні ключі від квартири і якщо додати, то в сумі десь гривень двісті. Також нещодавно лівий кросівок кудись подівся. Та окрім ось цього всього по квартирі зникають шкарпетки, пульт від телевізора, шпильки, гумка та багато інших речей. От така була ця Віолетта Харрд. Та не зважаючи на це все, вона була охайною та вихованою дівчинкою. Полюбляла фіолетовий колір, тому весь її одяг був фіолетовий.

От якось в ночі, Віолетта не могла заснути. Крутилася з одного боку на інший, а сон так і не прийшов до неї. Тож вона підвелась з ліжка й пішла до кухні випити води. А коли поверталася назад, то двері її кімнати були напіввідкриті й звідти блищало якесь загадкове світло. Налякана дівчинка підійшла ближче, відчинила двері й зайшла у середину, та раптово опинилася у великій невідомій їй кімнаті, де був страшенний безлад. Речі були розкидані так, що неможливо було ходити, щоб на щось не наступити.
Чого там тільки не було, іграшки, телефони, ключі, одяг і багато-багато різноманітних речей. Раптом двері за її спиною зачинилися й позаду неї стояв невеличкий чоловічок з довгою сивою бородою. Віолетта аж впала, коли його побачила і закричала. Все, що потрапляло під її руки, летіло в його сторону. Він ледве встигав ухилятися від киданих в нього речей. Раптом Віолетті під руку попався її лівий фіолетовий кросівок, який вона одразу ж впізнала. «То це ти поцупив мій кросівок» — мовила вона й продовжила жбурляти в нього іншими речами. А той все стрибав по кімнаті й просив її припинити. Врешті решт дівчина зупинилася й запитала в нього:

— Ти хто такий?

— Я Пуфі! — відповів незнайомець.

— Який ще такий Пуфі?

— Домовий! Я живу разом з вами!

— Якщо ти живеш з нами, чому ж я тебе раніше не бачила?

— Тому що ви не можете мене бачити у своєму світі! — відповів він.

— У своєму світі? А чому ж я тебе зараз бачу?

— Тому що ти тут! — відповів Пуфі

— Де тут?

— У світі домових, а точніше в моїй кімнаті, яку ви, люди, називаєте «кімнатою загублених речей».

Віолетта подивилася по сторонах й побачила безліч знайомих їй речей, які зникали впродовж всього її життя. Вона була розгублена й не знала, що їй робити, та згодом взяла себе в руки й запитала:

— Як мені повернутися на зад до своєї квартири?

— О ні, — відповів Пуфі, — той, хто сюди потрапив, вже ніяк не вибереться.

— Так ти ж якось приходиш й уходиш звідси, — мовила вона.

— Таааак, — мовив він, — в мене ж є ключ від усіх дверей.

— Який, який ключ? — запитала дівчина.

— Від усіх дверей! — відповів Пуфі.

— То віддай мені його, будь ласка, або просто відчини двері і я піду звідси, — сказала вона.

— Ніііі! Ти тепер також загублена, а загубленим речам не можна покидати цей світ, — сказав Пуфі і зник.

Віолетта ще довго гукала його, та він так і не з’явився. Трішки поплакавши, вона підвелася й почала розглядати кімнату. Підійшовши до вікна, вона побачила невідоме їй місто. Безліч будинків, вулиці та жодної живої душі. Та раптом вона побачила хлопчик, який кудись йшов. Віолетта спробувала відчинити вікно, та все було марно. Вона кричала й стукала по склу, та він її не чув і йшов собі далі. Потім узяла в руки важку статуетку й кинула у вікно, спробувавши його розбити, та статуетка розлетілася на дрібні шматки, а на склі навіть тріщинки не було. Згодом хлопчик зник з поля її зору. Дівчина нічого не могла збагнути. Посидівши й трішки подумавши вона почала прибирати, розкладаючи речі на місця. Знайшла вона там і загублені телефони, і ключі від квартири, і багато чого іншого. Також знайшла одяг, який вона колись носила. З’ясувалося, що він також тут, а вона вважала, що батьки його давно вже викинули. Дівчина переодягнулася, адже була в піжамі. Вона навіть зраділа, бо знайшла свій улюблений фіолетовий светрик й старі фіолетові джинси. Хоч вони вже трішки втратили яскравість, це зовсім її не засмутило. Раптом їй на голову впав правий кросівок. Знущаєшся, подумала вона й взула кросівки. Час ішов, а дівчинка все прибирала, аж поки в кімнаті не стало гарно. Втомилася вона, та й прилягла спочивати, адже все ж таки ніч була і їй хотілося поспати. Хлопчик все не покидав її думок. Мабуть він також загубився, подумала Віолетта й заснула.

Спить вона собі чарівним сном, коли чує як її хтось будить. Відкривши очі вона знову побачила Пуфі. «А я вважала, що все це сон», подумала вона. Та Пуфі був у розпачі й почав її сварити. Він не звик до такого порядку і йому не сподобалося що хтось рився в його речах. Та дівчина заперечила, адже там було багато речей з її будинку й до того ж він також забирав чужі речі. Пуфі продовжував щось собі бурмотати, а потім сказав їй, що коли повернеться, що б все було як і раніше. А якщо вона того не зробить, то лихо їй буде і знову кудись зник. Віолетта сумувала за домівкою, за мамою та за татом. Тому чекати вона не стала, поки трапиться якесь диво й швидко розкидала речі, які вона так довго збирала. А потім сховалася під великою купою одягу й чекала на домового.

Минуло декілька годин і Пуфі врешті решт повернувся до кімнати. Віолетта тихесенько лежала під одягом й затамувала подих. Пуфі аж зрадів, коли побачив ідеальний безлад, та раптом його перекривило, куди ж поділася дівчина? Він почав всюди її шукати, а коли підійшов до неї ближче, то вона його схопила.

— Ну що ти тепер скажеш розумнику, — мовила вона, — піймався!

— Відпусти, — кричав погрозливим голосом Пуфі, та Віолета перевернула його, трішки потрясла і з його кишені випав маленький ключик.

— То от він, ключ від усіх дверей, — сказала Віолетта.

— Не смій брати мої речі, — продовжував він кричати, та Віолетта навіть і не слухала його.

— Що ж, приємно було познайомитися, — мовила вона й легенько відкинула на купу одягу, під яким ховалася від нього, а сама швиденько маленьким ключем відчинила двері й утекла сказавши йому, — тепер я знатиму, де шукати зниклі речі.

Віолетта опинилася у своїй кімнаті. За вікном вже був ранок. Дивовижна пригода з нею трапилася. Зате її улюблені старі речі, кросівки, телефони й ключі від квартири були на місці. Вона взяла нитку, наділа на неї чарівний ключик, зв’язала її й одягла собі на шию, щоб ніхто не зміг його поцупити. Та раптом на мить вона замислилась, адже згадала про невідомого хлопчика, який блукав по невідомому місту. Потрібно його рятувати, подумала, дівчина. Але як? Та це ми обов’язково дізнаємося в наступній пригоді, яка називається «Віолетта Хард та Місто Загублених Речей».

Віолетта Харрд та кімната загублених речей

Казкова подорож

Віолетта Харрд та кімната загублених речей

Як Ослик Мося вчив друзів рахувати

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->