Крила сплетені з любові

У густому лісі, де могутні дуби, чарівні берізки, величні сосни. Там, де у повітрі ніжно переплітаються аромати солодких квітів, хвої та медових трав, і тихі лісові стежки вкриті м’яким мохом, високо-високо, на розлогому дубі, яке тяглося до самого неба, у своєму гніздечку жила родина сойок.

Саме тут, на світ з’явилася маленька пташка, на ім’я Соля. Вона була дуже веселою та допитливою дитиною. Найбільше за все пташка обожнювала літати. У неї були дуже гарні крила. Соля любила підійматися високо-високо в небо торкаючись крилами хмар. Батьки завжди піклувалися про свою донечку, навчали її. Родина сойок була дуже щасливою. І хто б міг подумати, що одного дня у їхнє життя прийде лихо?

Був чудовий день. Соля, як завжди, співала, гуляла, літала. І тут вона відчула, що почав займатися вітер, і вже відчувався аромат дощу. Ледь встигли птахи заховатися у своє гніздечко, як почалася сильна гроза — гуркотіло, блискало. Раптом одна блискавка влучила у дерево яке стояло поруч із тим, де було розташоване гніздечко сойок. Спалахнув вогонь і незабаром, гаряче полум’я охопило гніздечко. Батьки Солі щосили намагалися якнайшвидше врятувати свою доню. Ось нарешті вони разом витягли її з гнізда. Завдяки дощу полум’я згасло, але гніздо на жаль, знищено. Доведеться птахам будувати нове. Але це не найгірше що сталося. Пташечка була дуже крихітною, тому її маленькі крильця дуже швидко обгоріли. Вони втратили свою форму, стали дуже слабкими. Відтепер вона не зможе літати.

Минали дні. Батьки відбудували своє гніздечко. Сойка дуже сумувала, вона майже завжди сиділа у гніздечку. Час від часу пташка розправляла свої крила, дивилася на них, та важко зітхала. Деякі птахи почали насміхатися з маленької сойки.

— Що це ти не літаєш? Не вмієш? Дивіться, яка вона незграба! — крикнув один птах.

— Ой, дивіться, яка вона негарна! Такі покручені крила, ще й чорні! — додав інший.

Соля мовчала, тремтіла, ховалася глибоко у гніздечко, щоб на неї ніхто не дивився. Батьки бачили, як страждає їхня доня, розуміли, як їй боляче, але не знали, як допомогти. Вони обіймали Солю та говорили:

— Ми з тобою, доню. Ми обов’язково щось придумаємо.

Одного дня викликали сойки до себе додому лісового лікаря — дятла, на ім’я Іво. Він уважно оглянув пташку та сказав:

— Я не знаю, як вам допомогти, але можу порадити звернутися до Мудрої Сови Леї. Вона живе у сусідньому лісі, в тому, що за озером. Можливо, вона вам допоможе.

Наступного ранку батьки Солі вирушили у дорогу, перетнули озеро та дісталися темного густого лісу. У старому дуплі, у самому центрі лісу, жила Мудра Сова. Батьки сойки розповіли свою історію — про те, як їм важко, що сумує їхня доня і що вони не можуть допомогти їй. Також сказали про те, як насміхаються з неї її однолітки, як дражнять та вихваляються своїми крилами й тим, що можуть літати.

Тітонька Лея уважно послухала пташок, та пояснила, що найголовніше — це підтримка й розуміння. Далі вона промовила:

— Не засмучуйтесь. Я знаю, як вам допомогти!

Ось нарешті, пташки вирушили додому, аби допомогти Солі. Разом з ними полетіла й тітонька сова. Наступного ранку Сова Лея зібрала усіх птахів лісу на квітучій галявині. Вона піднялася на старий пеньок і звернулася до птахів:

— Нещодавно, у вашому лісі сталося лихо. Маленька сойка, через пожежу обпалила свої крильця, на жаль, вона втратила можливість літати. А ви, замість того, щоб допомогти їй впоратися з горем та підтримати, почали її ображати. Хіба так можна? Жах!

— Запам’ятайте: якщо хтось потрапив у біду, потрібно допомагати, а не насміхатися. Якщо хтось чимось вирізняється, він усе одно залишається таким самим птахом, як і ви. Ви — усі частина одного лісу. Допомагайте одне одному, даруйте тепло та піклуйтеся. Для того, щоб зрозуміти, як їй боляче, уявіть себе у такій самій ситуації. Як би ви почувалися, якби пережили те саме, що й Соля? Птахам стало дуже соромно за свої вчинки. Опустивши очі, вони по черзі підходили до Солі та просили вибачення.

Один птах підійшов до сойки й промовив:

— Ми не розуміли як тобі боляче. Пробач нам.

— А чи можемо ми щось зробити для сойки? — запитали птахи.

— Так, звісно! Відповіла тітонька. — Усі разом ми можемо зробити нові крила для нашої пташечки. Для початку зберімо достатню кількість пір’їнок. Але пам’ятайте: для цього потрібне найкраще, найміцніше пір’я — від щирого серця! Кожен птах, який раніше глузував із маленької сойки, віддав свої найгарніші пір’їнки. Коли усе пір’ячко було зібрано, їх потрібно було чимось з’єднати. Дятел Іво приніс міцні травинки.

Тепер залишилося лише закріпити усі пір’ячка разом та прикріпити їх до крил Солі. Птахи вирішили, що з цим найкраще впорається птах, на ім’я Ткачик. Адже ткачики славляться тим, що їхні хатинки — справжні витвори мистецтва. Вони роблять неймовірно гарні гнізда з лози, листя, пуху, пір’я і травинок. Він із радістю погодився допомогти у такій важливій справі.

Ось нарешті Ткачик майстерно зшив пару крилець для сойки. Які вони чудові, легкі, яскраві! Соля була дуже щаслива, адже у неї з’явилася надія на те, що ці крила допоможуть їй злетіти у небо — до самих хмаринок, так, як колись.

Пташка ще довго не могла ними керувати. Пташки, які раніше насміхалися з неї, зараз стали найкращими друзями, великою підтримкою. Вони навчили її стрибати з пеньочка, потім із гілочок, які ростуть низенько над травичкою. Вона падала, вставала. І ось, одного дня, їй нарешті вдалося злетіти.

Нехай вона літатиме тепер не дуже високо, не так далеко, як раніше, але її крила запрацювали! Усе — завдяки своїй наполегливості, підтримці рідних та друзів.

З того часу жителі лісу ніколи не сміялися з тих, хто чимось вирізнявся. Вони пам’ятали слова мудрої сови тітоньки Леї:

— Запам’ятайте, друзі, справжня сила полягає у доброті та підтримці. Соля навчила нас, що навіть зранені крила можуть знову підняти в небо, якщо поруч є любов, дружба, підтримка. Кожен у нашому лісі важливий, незалежно від того, які в нього крила.