Вогонь і Дім

Швидкий вітер ніс за собою велику зливу, вісниками якої були гігантська блискавка і могутній грім. Наче великий вогняний меч, та блискавка розірвала небо навпіл і розколола велике дерево, біля якого збирався заснути чоловік. Той злякався. Несамовита зла ніч наближалася, холодним дощем заливаючи все навкруги… Сумними очима дивився чоловік на дерево, яке пожирав голодний вогонь. Треба було повертатись у холодну печеру.

– Не дай мені померти, візьми з собою, – маленький вогник ухопився за гілку дерева що догоряє.

– Ти про що! Загубив моє улюблене дерево, а тепер загубиш мене. Я так полюбляв тут відпочивати.

– Візьми мене у твою кам’яну печеру, без мене там будеш мерзнути, а я тебе врятую.

– Надвечір я кутаюсь у шкури тварин, вбитих на полюванні.

– Візьми, я тобі знадоблюсь.

Чоловік погодився і торкнувся вогню пальцем і одразу смикнув рукою.

– Боляче! А ти кусаєш, мов звір, а ще кажеш – друг.

– Так візьми разом з палицею і понеси у свій будинок, тільки обережно: навколо мене поклади достатньо каменів, щоб я тебе не вкусив знову; залиш вихід для мого дихання – диму. Але ще мене треба годувати, особливо я люблю маленькі сухі гілочки.

Послухав чоловік та зробив в печері камін і став називати печеру “мій дім”. Вогонь його зігрівав холодними вечорами.

– Бачиш, а ти мені не довіряв, – вогонь аж пританцьовував від радості в каміні.

Дійсно, печера стала теплою і чоловік став сильнішим.

Одного ранку чоловік побачив, як до стіни його печери притулилася жінка. Раніше вона близько не підходила до нього. Її довге волосся не рятувало від холоду, який прийшов цієї зими, а від печери тягся тонкий теплий дух – дим вогню.

Він знаками запросив її ввійти у печеру і вона присіла біля каміна.

– Пригощайся м’ясом, – протягнув він.

Вона намагалася взяти їжу змерзлими руками й впустила її у вогонь, який тут же підсмажив м’ясо до рум’яної скоринки.

Мабуть, так і з’явилась перша страва на землі.

– Так ще смачніше!

Цю страву вони розділили на двох. Смачна вийшла вечеря. Приємний аромат заполонив весь дім. Після їди обом стало так тепло, так хороше, та вони не забували погодувати й вогонь на ніч. А в їх добрих серцях запалав вогонь кохання.

А потім дім наповнився дітьми. Вогонь не скаржився. Він спочатку думав, що втратив заклопотаного друга, а отримав багато друзів – сім’ю.