Стежками рідного краю

Поділитися

Вужик

Природа рідного краю зачаровує навесні. Велич зеленої фарби милує око. Як красиво навкруги! Малесенькі ставочки милують своєю кришталевою водицею. Йду вузенькою стежкою до рідного дому. І ось щось дивовижне бачу у траві: поміж купки тогорічних гілочок, серед зеленої, соковитої травички шумить струмочок. Природа створила цей шматочок життя. І у своєму царстві рухається маленька земна істота. Це вужик, вийшов погрітися на теплому сонечку, скупатися у чистій прозорій воді. Я глянула на нього, а він на мене. Хто злякається перший? Звісно я. Побігла геть.

Ящірка

У нас на городі живе ящірка. Яка ж вона красива! Сіренька, довгохвоста подружка. Оченята в неї маленькі, як намистинки, хвостик довгий, а ніжки такі жваві, так швидко бігати може не кожен. Загляну в купку бур’яну, а вона лежить відпочиває, маскується, бо кольором зливається з землею. Коли сонячно і сухо, то ця мандрівниця обійде всі свої володіння. Бачу в траві, серед якої в неї багато нірок.

Лелека або солодкий обід

Усю весну доглядаю за грядкою смачної полуниці. І ось уже і літечко прийшло, радує нас запашна полуниця своїм смаком. Та ось бачу хтось знадився збирати ягідки. Ох і розлютилася я! Хто ж це міг бути? Це питання мене дуже бентежило. Минуло трохи часу, настала година полоти городину, так дошкуляє клятий бур’ян, як чую щось летить, таке велике, тріпотить крилами… Приземлилося, та йде собі поважно, виважено, не поспішаючи, піднімаючи коліна. Придивилася — Ле-ле-ка! Оце так зустріч! Краса! Вигукнула я. Він прямує до мене. Підійшов, роздивився. Я у захваті! Дивлюся: повернув на стежку і прямо до грядок із полуницею. Одна, за одною, вибирає де смачніша. Ласує… Ласуй, ласуй, любий друже!