Веселка для Гавчика
Ладуся любила тварин, а найбільше свого песика Гавчика. Вони цілими днями гралися разом, і не було у світі щасливіших друзів. Якось мама відвела Ладусю до цирку. Дівчинці дуже сподобався великий веселковий шатер, спритні акробати, але найбільше вразили дресовані тварини.
— Тепер, Гавчику, вчитиму тебе різним фокусам, — виголосила Ладуся.
Гавчик привітно замотав хвостиком. Він завжди радів новим забавкам.
— Ось п’ять м’ячиків. Дай мені синій, — Ладуся розклала м’ячі й приготувалася навчати свого песика, але той тільки завиляв хвостиком не розуміючи.
— Дай синій м’яч, — повторила Ладуся і ручкою вказала.
Гавчик глянув на господиню, підбіг до м’ячиків і, вимахуючи хвостиком, вхопив першого ліпшого та приніс Ладусі.
— Але ж, друже, це — жовтий.
Ладуся ще кілька разів спробувала повторити це завдання, але Гавчик геть не знав кольорів.
Ввечері приїхав татко.
— О, бачу у вас тут весело, — він вийшов на газон біля будинку і побачив, як доня грає з песиком.
— Ні, не весело, — з похнюпленим виглядом повідомила дівчинка, — Гавчик геть не знає кольорів. Йому ніколи не виступати в цирку.
— Моя маленька, не засмучуйся, — тато обійняв доню. — Собаки не розрізняють кольори. Для них все чорно-біле. Вони бачать лишень відтінки сірого.
Ввечері Ладуся не могла заснути. Вона думала як несправедливо, що тваринки позбавлені можливості побачити, який прекрасний світ.
Вранці мама погукала Ладусю на кухню.
— Доню, йди хутчій, я цілу миску полуниці вибрала.
Ягідки були великі, червоні, налиті та неймовірно-солодко пахнули літом, сонцем та радістю. Ладуся закинула налиту темно-червону полуницю в ротик та аж очі заплющила від задоволення. На порозі виник Гавчик. Він шумно принюхувався. Його зацікавив полуничний аромат.
− О, Гавчику, ти теж хочеш. — Ладуся відщипнула хвостика, поклала ягідку на долоньку та простягнула песикові. Він понюхав, лизнув, і зрештою з’їв полуницю, вдячно помахавши хвостиком.
— Гавчику, це — червоний, — Ладуся простягнула другові ще одну ягідку і їй здалося, що песик зрозумів.
Надворі Ладуся почала шукати інші кольори. Їй в око впала кучерява петрушка. Вона зірвала гілочку та погукала песика.
— Це зелений, — Гавчик сумлінно обнюхав, але лизати не став.
Тоді Ладуся пройшлася городом і побачила черешню. На ній вже майже не було ягід, і довелося залізти на гілку, щоб дістати останні.
— Гавчику, це — жовтий, — простягнула велику блискучу ягідку з рожевим бочком. — Гавчик понюхав і проковтнув пригощання.
Ладуся випросила в мами сливове варення, бо на дереві сливи ще не достигли, а іншого синього вона не змогла вигадати. Дістався Гавчику і шматочок шоколадки, і мисочка молока, і окраєць чорного хліба.
Цілий день тривала дегустація кольорів, а ввечері Ладуся повернулася до дресування. Тепер Гавчик розумів кольори Він приносив потрібні м’ячики й думав, що вчитися — це дуже смачно.
