Як принцеса принца обирала

Жив собі якось один король, який не мав собі рівних у силі та розуму. І було в нього наймогутніше королівство. Нездоланне військо, нескінченні землі і неймовірна кількість коштовностей. Увесь його замок був прикрашений золотом та діамантами, а особиста варта ходила у золотих обладунках. Та найціннішим скарбом короля була його донька. Вона була дуже вродливою й розумною. Роки минали і король втрачав свою силу. От і вирішив він одружити свою доньку. А кандидатів до принцеси було дуже багато. Принци з усього світу хотіли завоювати її серце. Та всім вона відмовляла. От і увірвався терпець у короля, от і сказав він їй,  що або вона обирає собі принца, або виходить заміж за першого зустрічного. Та принцеса не розгубилася і відповіла,  що одружиться, але після того як кандидати пройдуть деякі випробування. Погодився король, бо розумів, що іншого шансу може не бути. Не довго думаючи принцеса  сказала королю:

— Мій чоловік, майбутній володар твого трону, повинен бути багатим.  Не гарно буде якщо весілля зіграємо за наші кошти. Усі затрати повинні бути з його сторони, а весілля я хочу що б запам’яталося на все життя. Що б все було найдорожчим і найпрекраснішим, що б ні в кого і ні коли такого не було.

Подивився король на доньку, та нічого у відповідь не сказав. І видав він наказ і розігнав усіх своїх скакунів до інших королівств з посиланням, що за ради кохання усі витрати на весілля повинні бути зі сторони нареченого. Минуло декілька днів і з багатьох принців позитивну відповідь дали лише половина. Усі інші відмовились, тому, що вважали що це було безглуздо, до того ж дуже тяжкі часи були. Прийшов король до доньки, та й питає.

— Ну що? Що далі?

— Далі!!! Притихла на мить принцеса, а далі мій чоловік, майбутній володар твого трону, повинен бути гарним. Тому, кожен принц, під пильним наглядом твоїх вірних підданих повинен скупатися під водоспад “Дитячої сльози”, хто пройде випробування, той матиме змогу стати моїм чоловіком.

Тяжко здихнув король, адже той водоспад був таким чистим та таким гарним, що все що не відповідало його красі, ставало потворним. І видав він наказ і розігнав усіх своїх скакунів до інших королівств з посиланням, що за ради кохання усі принци повинні скупатися в водоспаді “дитячої сльози”, що б доказати що вони такі ж гарні як і майбутня наречена. Минуло декілька днів і лише половина тих, хто залишився, погодилися на випробування і вдало скупалися. Всі інші чи то боялися, чи то не вважали себе гарними.

Прийшов король до доньки та й каже:

— Я так розумію, це лише початок і зрештою не залишиться нікого.

— Ні тато, заперечила донька, поки не залишиться один, гідний твоєї доньки і твого трону.

— То яке завдання наступне, запитав король

— Мій чоловік, майбутній володар твого трону, повинен бути готовим до всього, адже майбутнє нам не відоме і життя може перетворитися на каторгу. Тому кожен принц повинен прожити декілька днів, як звичайний селянин. Без слуг, палацу і коштовностей. Рубати дрова, поратись біля худоби і обробляти землю. І знов мовчав король, адже донька мала рацію. І видав він наказ і розігнав усіх своїх скакунів до інших королівств з посиланням, що за ради кохання усі принци повинні прожити тиждень, як звичайні сільські юнаки. Минув тиждень і з решти охочих залишилося лише п’ять сміливців. Усі інші або не погодилися, через те, що королівському роду не гідно жити як селянин або не витримали й одного дня.

І знову король біля доньки. І знову вислуховує те, що вона каже.

— Отже, так, п’ять сміливців принців. П’ять… Мій чоловік, майбутній володар твого трону, повинен бути сильним. Тому той, хто зможе вистояти в чесному бою, сам на сам проти троля, маючи при собі лише меча, той матиме змогу стати моїм майбутнім чоловіком. І видав він наказ і розігнав усіх своїх скакунів до інших королівств з посиланням, що за ради кохання усі принци повинні в чеснім поєдинку здолати троля. А сам відправив найкращих своїх мисливців що б ті тролей вполювали.

Минуло декілька днів, та до королівства прибули лише двоє принців. Інші вирішили не грати з долею й залишилися вдома.

На великій королівській арені принци по одному змагалися проти тролей, та на щастя перемогли. Принцеса сиділа біля батька і з великим захопленням дивилася на обох кандидатів. Після вдалих поєдинків обидва принци вийшли на арену і чекали що їм скаже принцеса. Недовго думаючи вона мовила.

— Ви переконали мене в своїй сміливості, наполегливості і красі. Мій батько пишатиметься такими спадкоємцями трону, та на жаль один із вас повинен піти, а інший лишитися біля мого серця. Тому наступним завданням будуть загадки, що б перевірити на скільки ви розумні.

— Вибачте що перебиваю, мовив перший принц. При всій повазі до Вас, я не можу одружитися з вами. Увесь цей час ви говорили що за ради кохання, та на справді ви обирали щось інше.

— Так принцеса, доповнив другий принц, ми пройшли крізь різні випробування що б доказати вам свою любов, але… про яку любов може йти мова, як ми вас навіть не бачили.

— Зі слів інших ми знаємо, що ви розумна та вродлива, продовжив перший принц, та чи змогли б ви за ради нас хоча б день прожити як звичайна селянка, поратися біля худоби чи на полі зі своїм  чоловіком.

— Ми розуміємо від чого відмовляємося, мовив другий принц, та знаємо що не від кохання. До побачення принцеса.

Й пішли принци геть. Принцеса не мовила ні слова.  От так і скінчилася ця неймовірна історія. Хоча обидва принци сподобалися принцесі, й хто знає, можливо вона виправиться за ради когось із них й доведе, що вона також за ради кохання здатна на все.