Крос в Пампасах

Полювання. Звір мчав, як авто, швидкість п’ятдесят кілометрів, пуму легко зустріти в гірських хвойних лісах і трав’янистих рівнинах, а зараз це — Пампаси. Постать — граціозна, в очах горять вогники. Здобич зовсім близько, маленький неслухняний Оцелот, невеликий кіт з роду леопардів. Він також вийшов за їжею, це необхідно, щоб вижити, а тут його самого вважають за обід! 

— Казала мені мати, не можна одному гуляти, зарано в Пампасах полювати! Ааааааааа! — швидко пересувався Оцелот. 

Зранку все було так добре! Дідусь розкладав їжу та пригощав малого. Це був  останній провіант, треба знову на полювання.

 Дідусь розповів про свої плани:

— Сьогодні полюю в долині, де водяться пампасні олені.

— А можна мені з тобою, — мовив малий.

— Поки що ні. Але обіцяю, що все розкажу тобі ввечері, як звичайно. Там же не тільки лосі, а і ягуари будуть. А такі хижаки жартів не цінують. Одні тварини їдять травичку, а інші — тих травоїдних, це і є харчовий ланцюг. Ми їмо травоїдних, за це нас і називають хижаками. Спочатку я відволікаю травоїдних, вони думають, що за ними полюю я, такий невеликий хижак. І не бояться, тільки головами мотають  і не думають тікати. Я ховаюсь в кущах, лосі регочуть ще сильніше й отут з тих самих кущів виходить мій напарник — ягуар, великий хижак Пампасів. І настає тиша, майбутня здобич застигає на місці, що значно полегшує наше полювання. А все чому?

— Чому? — перепитав Оцелот, дідусь так розповідав, що хотілось це побачити на власні очі.

— Не варто недооцінювати ворога!

— Я теж хочу на полювання!

— Зарано ще, — заборонив дідусь, — вдома будеш.

Вдома онук був аж до вечора, а потім його терпець урвався, вийшов ненадовго прогулятися, на полювання хоча б одним оком  подивитися хотів і от маєш. Пума наближалась. На згадку прийшла страшна казка, яку в дитинстві розповідав дідусь: якщо пума не знайде здобич, вона нападе на таку ж пуму, як сама. Цим вони й страшні — на своїх можуть напасти.

— Тільки вперед, бігти вперед, не зважаючи на труднощі. Я хочу жити, — лунав в повітрі стогін Оцелота.

— А я хочу їсти, — майже наздоганяла свою здобич пума.

Думки в голові малого з родини Котові бігали швидше за нього самого.

— Якщо слухати діда — оминають біди!

Могутній рик розрізав вологе повітря. Великий сильний Ягуар постав між Пумою та Оцелотом. Він зупинив ці дикі перегони на виживання. Ягуар може нападати на пуму і вона це знала, тож кігті й зуби були напоготові, до бою готові. Але, на щастя, не знадобилося. В ягуара був ситний день і відповідний настрій. 

— Шановна Пума, я запрошую тебе на святковий обід.

Маленький з сімейства Котові все віддалявся, пума подумала, що його вже точно не наздогнати й прийняла запрошення сильного ягуара, вклонившись перед ним. 

— Додому біжи, бо дідусь хвилюватись буде, він здобич для тебе здобув. І привіт йому передай, вдале полювання вийшло, — крикнув малому услід ягуар.

А малий біг свій перший життєвий крос і думав про те, що добре бути вчасно врятованим від негараздів.