Гроші чи розум

Засперечалися якось багатій і бідняк про те, що краще: гроші чи розум. Багатій каже:
— Ось ти, приміром, бідний, мов горобець у лісі. Що ж, допоміг тобі розум?
— А дурному й гроші не поможуть! — відповідає бідняк.
— Ба ні! Гроші — всьому голова, вони в будь-якій біді зарадять.
— Без розуму гроші нічого не варті,— стоїть на своєму бідняк.— А розум і без грошей може стати людині в пригоді.
— Дурниці верзеш! — гнівно каже багатій.— Давай поб’ємось об заклад. Якщо твій розум виявиться сильнішим за мої гроші, я плачу тобі тисячу рупій. А якщо мої гроші виявляться могутнішими за твій розум, ти станеш моїм рабом. Згода?
— Згода,— відповідає бідняк.
І вони вирішили піти до раджі, щоб той розсудив, на чиєму боці правда.
Прийшли до раджі, розповіли про суперечку. А той правитель був жорстокий, злий. Не минало дня, щоб він не карав на смерть когось із своїх підданих. І того дня за його наказом уже скарали трьох нещасних.
Побачивши багатія й бідняка, раджа хотів був покликати ката, але передумав. Він пригадав батьківський заповіт: «Ніколи не вбивай за один день більше трьох підданих, а то скоро нікому буде доглядати твоїх слонів, пасти твою худобу, обробляти твій бавовник і жати твій рис».
Отож раджа й не зважився порушити батьківського заповіту і придумав таку хитрість. Дав багатієві й бідняку скріпленого сімома печатками листа і сказав:
— Передасте́ цього листа володареві сусіднього царства. Коли повернетесь, дістанете від мене нагороду.
Прийшли багатій і бідняк у сусіднє царство, віддали володареві листа і ждуть, що той скаже.
Володар розкрив листа й почав голосно читати:
— «О могутній і шановний сусіде-володарю! Якщо не бажаєш собі зла, скарай цих двох чоловіків!»
Багатій, як почув це, враз упав володареві в ноги:
— Змилуйся, о великий і всемогутній! Візьми всі мої гроші, тільки не забирай у мене життя!
— У мене й своїх грошей досить,— відказує володар.— Гей, охоронці! Відведіть цих двох нечестивців до в’язниці! Завтра кат зітне їм голови!
Охоронці схопили обох. Багатій заходився просити:
— Відпустіть мене, я заплачу! Кожному дам по тисячі рупій!
Та охоронці не відпускають — бояться, щоб володар не наказав і їм усім постинати голови.
— Без голови,— каже старший охоронець,— і гроші не потрібні!
На другий день зібралися придворні, вийшов володар. Ось і кат з’явився з мечем. Тільки-но бідняк його побачив, як гучно й весело засміявся.
— Ти що — з глузду з’їхав? — зчудувався володар.— Чого ти смієшся?
— Вислухай мене, о могутній,— каже бідняк,— і ти зрозумієш, чого я сміюся. Тиждень тому в палац нашого раджі прийшов мудрий віщун. Побачивши нас двох, він сказав раджі: «Поки в твоїх володіннях житимуть ці два чоловіки, на твою землю падатиме лихо за лихом — чума, голод, зливи, засуха. Спробуй позбутися цих двох. Але пам’ятай: якщо їх уб’єш ти, то всі лиха — і чума, й голод, і засуха — прийдуть у твої володіння воднораз. Нехай їх скарає інший володар, і тоді всі лиха впадуть на його голову…»
Почувши таке, володар розлютився.
— Ага! То ваш раджа замислив наслати на моє царство смерть! — закричав він.— Вертайтеся назад до того підлого пса й скажіть: через три дні я виступаю проти нього війною! Мої хоробрі вояки візьмуть вашого раджу в полон, а я накажу запрягти його в плуг і орати ним землю!
Багатій і бідняк вклонилися й мерщій подалися додому. По дорозі бідняк каже:
— Тепер ти бачиш, що розум сильніший за гроші? Якби не я, не носив би ти вже голови. Віддавай мені тисячу рупій!
Але скупий і хитрий багатій відповів:
— Прийдемо додому, а там побачимо.
Шкода було йому грошей, і надумав він звести бідняка з білого світу. От прийшли вони до свого раджі та й кажуть:
— Сусідній володар послав нас сказати, що йде на тебе війною. Через три дні його вояки топтатимуть наші землі!
Злякався раджа, питає:
— За віщо ж мій сусід на мене так розгнівався?
А багатій і каже:
— Це все оцей злидень наробив.
І розповів усе, як було.
Раджа як тупне ногою, як крикне:
— Обом голови з плечей! Гей, де мій кат?!Багатій і цього разу впав навколішки:
— О всемогутній! Змилуйся наді мною — всі свої гроші віддам, усе золото!
А раджа кричить катові:
— Рубай їм голови! Це через них сусідній володар іде на мене війною!Кат ширше розставляє ноги, вже й меч заносить. Тут бідняк як зарегоче! Сміється, спинитись не може, аж сльози на очах виступили.
Кат розгубився, не знає, що робити.
— Ти що — з глузду з’їхав? — питає раджа.— Чого ти смієшся?
— Та я подумав про те, як після моєї смерті сусідній володар запряже тебе в плуг і оратиме тобою землю. Бо ти ж не знаєш, що тільки я можу зупинити вороже військо. Виходить, ти сам бажаєш собі лиха. От я й сміюся.
— Гаразд,— каже раджа.— Скарати я тебе встигну. Але знай: якщо не спиниш ворожого війська, тебе чекає ще страшніша смерть!
Тоді бідняк попросив, щоб йому дали коня. Він, мовляв, виїде назустріч ворожому війську.
Раджа наказав привести коня.
Сів бідняк верхи й помчав назустріч воякам сусіднього володаря.
На кордоні побачив він вороже військо. Попереду їхав сам володар. Прискакав бідняк до нього та й каже:
— Поки я живий, жоден твій вояк не топтатиме наші землі. Спочатку тобі доведеться вбити мене. Але дорого ти заплатиш за мою смерть!
Володар подумав: «Якщо я вб’ю його, збудуться слова того віщуна, і на мої землі впадуть чума, голод і засуха!..»
— Ні,— мовив уголос володар,— хай тебе вбиває твій раджа! А я собі не ворог!
І повернув своє військо назад. Прискакав бідняк до раджі та й каже:
— Я свою обіцянку виконав. Вояки-чужинці не топтатимуть наш край.
Задоволений раджа наказав виплатити біднякові з казни тисячу рупій. Бідняк узяв гроші, а тоді підійшов до багатія:
— Ти програв, плати мені й ти!
Мусив і багатій відрахувати тисячу рупій.
Узяв бідняк на плечі мішок із грішми та й мовить на прощання багатієві:
— Тепер бачиш: дурневі й гроші не поможуть, а розумний і без грошей зарадить собі в біді!