Казка про ґудзичка
Жив-був гудзичок. Він був невеличкий і жив у коробці для шиття, де було багато таких, як він, ґудзиків, різних кольорів і форм. А ще там жили нитки, голки та різні замочки та гачечки. В коробці було тісно, і вирішив ґудзик піти. Вискочив з коробки на підлогу та пішов до дверей. От він і надворі. Як тут гарно! Літо, пташки щебечуть, травичка зеленіє та ще й квіти!
Вийшов він на дорогу та й пішов. Іде, іде, прийшов до лісу. Тут назустріч зайчик-пострибайчик іде.
-Привіт! Ти хто? – запитує зайчик.
-Я – ґудзик.
-А я – зайчик, давай дружити!
-Давай.
От і подружились. Вони стрибали, грались на галявинці, аж тут іде сірий вовк і каже:
-Зайчику, я тебе з’їм!
– Не їж його! – каже ґудзичок.
-Хто це там пищить у траві?
-Це я, ґудзик.
-Тоді я тебе з’їм, бо дуже голодний.
-А мене їсти не можна.
-Чому?
-Бо я з пластмаси, як з’їси, живіт заболить.
Понюхав вовк ґудзичка, облизнувся і пішов собі в темну хащу.
Аж іде лисичка-сестричка і одразу до зайчика:
-Зайчику, я тебе з’м!
– Не їж його! – каже ґудзичок.
-Хто це там пищить у траві?
-Це я, ґудзик.
-Ти такий маленький, а який гарний! Я тебе пришию собі на шубку.
-У тебе голки нема, – каже ґудзик.
-Твоя правда.
Махнула лисичка хвостом і пішла.
А ґудзик та зайчик стали жити разом у зайчиковій хатинці. І було їм дуже гарно і весело.
Тут і казці кінець, а хто слухав – молодець.