Поле Воїнів

Одного чудового дня Катруся з дідусем подорожували за місто, до родичів. Сонячно. Автомобіль  їхав повільно, дідусь показував широкі безкраї поля нашої Батьківщини.

— Внуця, серце співає, — звернувся дід до Катрусі.

Дівчинка посміхнулась, навкруги зеленіли поля, які оговтались після суворої зими, а тепер наче грали в гру, росли наввипередки. Хто швидше зростатиме, випередить інших і дотягнеться до сонця? Наче можливо дістатися так легко гарячого Світила. Весняно-весело стає десь всередині, настрій у мандрівників такий чудовий!

А потім проїхали далі, побачили Червоне Поле. І дідусь зупинився, наче побачив червоне світло світлофора. Маки, море маків. Велике, йому немає краю, аж горизонт палає. Червоні пелюстки хитає легкий вітерець. Катруся з дідусем підійшли ближче, до самого краю поля. 

— Як їх багато, — не витримала Катря і продовжила, — можна я зірву собі  маків, зроблю віночок?

— Послухай спочатку їх історію, — каже дідусь.

Він трохи замислюється, а потім стає на коліна, бере у свою долоню квіткову пелюстку, збирається з силами, щоб розказати. Його слова важкі, як камінь: 

— Поле палає, немов вогонь йде по землі. Це — Поле Воїнів, тут відбулися запеклі бої та багато наших хлопців, звичайних солдатів, полягли й окропили землю своєю кров’ю. Пройшов час, на цьому полі зійшли маки, багато маків. Бачиш, середина квітки чорніє, як куля, а кров, яка пролилася з рани, перетворилася на яскраві червоні пелюстки.

Катерина мовчить, відчуває важливість сказаного, а потім погоджується і киває головою у відповідь:

— Я розумію, їх не можна чіпати, тільки зберігати.

Далі їхали мовчки, дорога несла вперед, а в пам’яті назавжди залишилось поле маків, що палає. Воно стало легендарним і має героїчну назву — Поле Воїнів.