Грошики й горішки
Плигала білка з дерева на дерево, зачепилась за поламану гілку і впала. Лежить в купі пожовклого листя наче на пуховій перині й не ворушиться. А коли до тями прийшла, зрозуміла, що грошики знайшла. Хтось у листі заховав жовті, круглі, блискучі монетки. Як підскочить вона від радощів:
— Та в мене тепер багатство є, що захочу — отримаю!
Іде собі лісом, до інших звірів жартує, грошиками перебирає, з усіх працівників глузує:
— Що, працюєте, звірята, а я поки буду спати — відпочивати.
Спить і вдень, спить і вночі, живе зовсім не працюючи. Так і день, і два, і три — вже йде справа до зими. І тут наша білочка Сонюшка прокинулась і озирнулась, нарешті схаменулась. А навкруги тихо-тихо і геть усе листя скинули дерева. Похмуро, а в животі пусто, аж буркотить:
— Нумо пообідаймо, господине!
Підправила шорстку Сонюшка, по деревах знов плиг-плиг. А грошики дзеленчать-дзеленчать, обтяжують. Вдалося нарешті до горіха добратися, а плодів на ньому майже немає.
— Де врожай подівся?
— Мабуть, ти хочеш, щоб я с тобою поділився?
На сусідському дереві знайомий з дитинства Марко голову висунув, з дупла виглядає, рудим хвостом свої горіхи закриває. Свій врожай вже зібрав і надійно заховав.
— Ці горішки мені були б до вподоби, — відповідає білка-нероба.
— Тоді міняймося: грошики на горішки, а на додачу — шишку.
І Марко протягнув велику дозрілу шишку Соні.
— Всі грошики тобі віддати, а чим я буду вихвалятись?
— Ти ж не працювала, тому збанкрутувала. А якби взялась до справи, капітал би зберегла. Але їж, бо вже зима, навесні почнеш спочатку.
— Зароблю собі на хатку, буду до роботи братись, а не з інших глузувати. В того зростає капітал, хто їм вірно керував.