Гора вогню
Жили собі працьовиті люди в маленькому селі. Все найкраще для спокійного існування давала їм родюча земля і Середземне море.
І не думали вони про зброю, бо мирно жили собі. Тож коли прийшли вороги, не виявилось в них захисту від тієї біди. Чорною хмарою насувалось військо вороже.
Встав серед поля Маттео і каже:
— Треба захистити наш край від нападу!
— Як же ми це зробимо, в нас навіть зброї немає!
— Не бійтеся, люди, нам допоможе наша земля і сила природи! Тому що в нас нашого не забрати! Тільки будьте обережні, а я піду просити допомоги на вогняній горі.
З тими словами поліз він на найвищий активний європейський вулкан, щоб викувати для боротьби меч, який зробить непереможним свого володаря. Довго він йшов, аж три тисячі триста метрів збирався на гору. Не шкодував сил своїх і не боявся вулкану. Маттео намагався дістатися до тієї чарівної кузні, що на самому вершечку. Зглянулася гора на нього і відкрила свою кузню.
— Але пам’ятай, — сказала вона, — сила не в зброї, а в хоробрості твого серця, яке любить рідну землю більше за себе.
І зброя лягла до рук Маттео.
Прийняв він дар, загартований у вулкані, і ринув уперед, на ворогів. Безстрашним було обличчя парубка і не було страху в його серці. Все він був готовий віддати, аби люди спокійно продовжували жити, вирощувати оливи та виноград.
Зустрівся він сам на сам з тим військом, чорним як хмара. Нерівним був той бій. А коли вже сили майже скінчилися, на допомогу йому долучилася сама природа, полилася гаряча лава з гори, поглинаючи ворогів і рятуючи село від загарбників. Не торкнулась лава Маттео і його односельців, за те вони дали їй ім’я, називають ту вогняну гору Етна.
Йдуть роки, але не вщухає вулкан і досі, оберігає свій народ від нападів.
