Казкова подорож

Минуле то, а чи майбутнє,

Історія та незабутня.

Країна зветься Алія,

Про це і розповідь моя

Десь у країні тій, далекій

Там, де панує мир та спокій,

Де літо завжди й синє море,

Там, де незвідані простори,

Де все у цвіті, все буяє,

Країну німф оберігає,

Кентавр Хірон – то добра вдача

І фея – що багато значить,

Пегаси та єдинороги

Завжди укажуть путь – дорогу,

Русалка піснею побавить,

А лісовик у лісі править.

Панує в царстві ельф Пріас,

Славетний парубок у нас.

І має ельф свою ельфиню,

Славетну Ляну – господиню,

Яка своїх наук навчає,

Співати й грати полюбляє.

А ще живе там юна мавка,

Така гарнесенька білявка,

І де лише вона ступає,

Чарівна квітка розквітає,

А на сопілці як заграє,

То всякий звір її стрічає.

Були в тім царстві дві сестрички,

Такі прекраснії на личко,

Вони ніколи не сварились,

Тому усім так полюбились.

Завжди охайні, всюди чисто,

У кожної своє намисто.

Тож коли сонечко сідає,

Дівчатка в небо підкидають

Хустинку й чудо – намистинки.

Вони ж розпавшись на частинки,

Створивши місяць й ясні зорі,

Картина – полотно у морі.

А зранку, щойно зійде сонце,

Лише промінчик у віконце,

Дівчатка вже чимдуж біжать

Науки чарівні вивчать.

У тій країні, чудо – царстві

Всі зайняті по господарству,

У кожного своя робота

Й один про одного турбота.

Та якось трапилась пригода

У тих сестричок, що на вроду

Гарнесенькі, мов ясний день,

Намисто викрав троль Лютень.

Дівчатка то чимдуж погнались

За тролем, та не здогадались,

Що понаставив троль пасток,

Щоб налякати до кісток.

Ось сестри в пастку і попались,

Та анітрохи не злякались,

Зусиль доклавши зовсім трішки,

Бо прихопили  диво – книжку,

І завдяки науці Ляни

Вони дісталися поляни.

– А як то далі? Куди йти?

Де злого троля нам знайти?

І хто підкаже путь дорогу?

За намистинки нам тривога,

Бо як же небо без зірок?

Назустріч мавка. – Ось клубок.

Почула  вашу я тривогу,

Клубочок вкаже вам дорогу,

Тож хутко,  часу ви не гайте,

Скоріше в подорож рушайте.

Схопилися вони за руки,

Чимдуж пробігли поле, луки

І опинившись біля лісу,

Побачили густу завісу.

– Ось, знову троль перешкоджає.

– Давай хутчіш, часу не гаєм,

Ходімо, нас веде клубочок,

Поглянь попереду ставочок.

А в ставі тім русалка – панна

Пісні співає бездоганно,

І лісовик в сопілку грає,

Чарівних звірів забавляє.

– Чи допоможете, шановні?

Дістатись в вашім чудо – човні

На інший берег, час спливає,

Зоря вечірня нас стрічає.

– Звичайно, любі, нум швиденько,

Зоря вечірня вже близенько.

І щойно берега дістались,

За тролем знов чимдуж погнались.

Аж тут назустріч їм пегас:

– Хутчіш на спину, я по вас.

І полетіли вони в небі,

Вмить опинились там, де треба.

А троль, добігши гір високих,

Зустрів дівчаток яснооких.

– Ану віддай наше намисто, –

Сказали сестри бадьористо, –

Не віддаси, Хірон прибуде,

Дивися, тобі ж гірше буде.

І троль лукавий застогнав:

– Провину я свою признав,

Віддам вам ваші намистинки,

Рушайте у свою хатинку.

Схопили сестри ясні зорі

І, опинившись на просторі,

Підкинули його у небо.

І все засяяло, як треба.

Промандрувавши день і ніч,

Схилились сестри пліч – о – пліч

І на галявинці поснули,

Від втоми навіть не відчули,

Як ельф Пріас, знайшовши їх,

Приніс до хатки на поріг.

Минуле то, а чи майбутнє,

Історія та незабутня,

А в пам’яті все ж залишилось.

Ось так пригода завершилась.