Близнюки

Десь далеко-далеко, дуже давно, мала одна матуся двох синочків-близнюків. І обоє були непосидючі такі, що й хвилини на місці не проведуть.

Коли їх мама спати вкладала, казки і легенди розповідала. Один слухав з відкритим ротом, а інший все щось до маминих розповідей додавав.

Якось ввечері не втрималась ненька:

— Все, більше не розповідаю. Дін краще за мене все знає.

Одному Дону від цього легше не стало.

І почали малюки засинати під лагідний спів колискових.

Так пройшло кілька років.

Хлопчики збиралися йти до школи, але як не старались батьки, непосиди читати й писати не хотіли вчитися.

Уже в кімнаті полиця з цікавими історіями завелась. Дон прочитав назву — нецікаво.

Дін до прописів узявся — гачки і хвильки геть не захоплюють…

— Татку, розкажи казку! — просили малі.

— У Діна казки цікавіші, — відказав той. — От навчиться він писати, запише. І ти, Дон, почитаєш… Коли навчишся це робити.

З того вечора дітей наче підмінили. І читати хутко вчилися, і писати.

А, щоб було легше, користувались лише друкованими буквами.

Пройшло часу чи мало, чи багато. Ще й школа не почалась, а перед сном Дін сідав за стіл і уважно записував наступну історію про відважного капітана.

Дон сидів з іншого боку і читав написане братом вчора, іноді виправляючи помилки. Письменники ж час від часу такі розсіяні.

А ти вмієш читати, писати і історії цікаві розповідати?