Як сонячний зайчик знайшов собі друга

Одного ранку, коли в небі не було жодної хмаринки й сонячні промінчики пробуджували природу від сну, галявиною своїми теплими, лагідними лапками гуляв сонячний зайчик. Він милувався квітами, що розкривалися після прохолодної ночі, заглядав у крапельки як у люстерко.

Неподалік пролітала бджілка до квіточки, яка тільки розкрила свої пелюстки, щоб першою зібрати нектар. Вона привіталася з нашим сонячним зайчиком, побажавши йому граного дня. Бджілці потрібно було багато зробити справ. Їхня дружня сім’я не любила ледарів і всі сумлінно виконували роботу.

А сонячний зайчик продовжуючи насолоджуватися барвами природи, задумав знайти собі друга. Ранковій насолоді завадив гучний шелест листочків неподалік. «Хто це там?», — подумав він.

У кущах сидів маленький сіренький зайчик. Йому було прохолодно і він, помітивши сонячного зайчика, промовив до нього: «Дуже холодною була вчорашня ніч. Ніяк не можу зігрітися. Чи не міг би ти мені трішки допомогти. Поділися теплом своїм, будь ласка». Сонячний стрибунець з радістю погодився допомогти — він гладив, лоскотав сірого братика своїм  теплими лапками — сіренький, відчувши таке бажане тепло, почав радіти, стрибати та миттю зігрівся. Малюки швидко знайшли спільну мову і почали весело бавитися. Зайченята бігали, грали в піжмурки, а найбільше їм подобалося наздоганяти одне одного. Вони й не помітили як стали друзями. Підтримка, допомога та турбота зміцнювали їх теплі відносини та взаємоповагу.

Промайнув день, почало вечоріти, а сонечко вже збиралося за обрій.

— Ой, мені вже час додому, — мовив сонячний зайчик.

— А завтра ми зустрінемося? — запитав сірий братик.

— Звісно ! — відповів сонячний стрибунець і поспішив на зустріч сонцю, що відправлялося відпочивати.

А сірий малюк пострибав до своєї домівки. Ідучи стежкою він згадував про свого товариша, як знову зустрінеться з ним і вони гратимуть цілий день. Він і не помітив як швидко прийшов до свого будинку, де його зустрічала матуся. Із захопленням розповідав мамі-зайчисі про нового знайомого, як вони гарно провели день. Не було жодної неприємної події. «Мамо, як же добре коли можна знайти справжнього друга, коли всі один одному допомагають. Так буде завжди ?» Вона уважно слухала та посміхалася у відповідь, промовляючи: «Обов’язково так буде. Справжні друзі залишаються разом до кінця. Головне вір в це». 

Уже засинаючи у своєму ліжку, малюк подумав: «Як добре мати друга, з яким не тільки тепло, але й весело!»