Чому вовки виють
Було це в давні часи. Поїхав парубок до тестя в гості. За третім перевалом побачив він сім старців. Сидять вони мирно біля вогнища, довгими трубками пихтять, чекають, коли м’ясо звариться.
Під’їхав парубок до вогнища, мовчки зліз з коня, мовчки трубку прикурив, в стремена ногу вставив — зібрався далі їхати. Тоді мовить йому один із старців:
— Не велика честь молодому батору, котрий не привітавшись зі старшими, прикурив трубку од їх вогня та поспішив в дорогу, забувши при цьому нашу приказку: звареного скуштуй, старців послухай.
Смиренно вислухав парубок старці та й мовить:
— Ваша правда — допустив я прикру помилку, але не від гордості та самовпевнення, а від браку досвіду, за що і прошу у вас прощення.
Присів хлопчина біля вогнища, скуштував звареного м’ясця, вислухав він порад старців тай відправився в путь‐дорогу.
Та так легко стало в нього на душі, що захотів він пісню заспівати. Але як тільки він почав співати, мотив її підхопили і очі, і вуха, і ніздрі!
Перелякався парубок, притих він і до самого кінця своєї дороги рота свого він не одкривав.
Доїхавши до юрти свого тестя, парубок мовчки переступив поріг, мовчки напився чаю та — на превеликий подив тестя — мовчки покинув юрту.
Вдома його зустрічала молода дружина. Але жодного слова не промовив їх парубок, пересів на іншого коня тай помчався в степ — табун свій пасти.
Пасе день, пасе другий, тиждень пасе, додому не повертається. Засумувала дружина. «Що б це могло значити? — думає вона. — Чоловік мій ніколи мовчуном не був, а тут приїхав від гостей — не привітався, схоже на те, що не думає мій суджений повертатися».
Приказала вона осідлати собі коня і відправилася чоловіка свого розшукувати. А як найшла — так одразу ж накинулася:
— Хіба так чинять справжні чоловіки? Повернувся од гостей та словечка ласкавого не промовив, відправився табун пасти і вісточки про себе не подав!
Терпіти хлопець більше не міг. Відкрив він рота і в ту ж мить заговорив він, але не тільки устами своїми, а й очима, та вухами своїми.
Дізнавшись в чому справа, дружина пожурила парубка за те, що він приховував, та промовила:
— Завтра на світанку, коли наш пастушок нагнеться, щоб роздути багаття, ти переступи через нього.
Так і зробив парубок. Перейшла напасть на пастушка. Кинувся той з переляку на вулицю та перепригнув через чорного барана. Почав блеяти баран не своїм голосом. Почули його семеро вовків, прийшли та з’їли, навіть шкури не залишили. Перекинулась та напасть на сімох вовків і від тих пір вони виють на сім голосів.
