Як Петрик Святого Миколая шукав

Жив собі хлопчик. Звали його Петриком. Ходив Петрик до школи, любив бавитись іграшками, дивитися мультики та слухати казки.

Почалася зима. Тільки-но випав перший сніг, як хлопчик почав питати – а коли до мене прийде Святий Миколай? Мамо йому і каже:

– Почекай, коли прийде час, Святий Миколай завітає до тебе! Краще  іграшки прибери, мені допоможи, Мурзику молочка налий. І час швидше мине і Святий Миколай побачить, що ти добру справу робиш!

– Ні, це не цікаво, я не хочу чекати, я хочу зараз! – затупав ногами Петрик. Мамо нічого не відповіла, тільки головою похитала.

Наступного дня, тільки ранок зазирнув у віконечко, як хлопчик знову почав питати:

« – Ну, коли ж прийде  Миколай?» Мамо йому як і вчора  каже «– ще не час!» Так тривало кілька днів. Нічого не робив хлопчик, а тільки чекав на подарунки.

І ось одного ранку Петрикові набридло чекати. І  вирішив він піти з дому і знайти Святого Миколая. Хлопчик одягнувся тепло і вийшов надвір. Але куди ж іти? Де шукати Миколая?

 Раптом почалася хурделиця. Вітер закружляв навколо Петрика. Окрім білого снігу хлопчик  нічого не бачив. Хурделиця зупинилася також зненацька, як і почалася. Озирнувся Петрик – місце незнайоме, будинків нема, автівок – нема, людей і тих нема. Тільки мовчазний засніжений Ліс навкруги.

 І пішов він шукати Святого Миколая.

Довго йшов Петрик, але окрім дерев нічого навкруги не було. Аж раптом,побачив хлопчик  старого  чоловіка.

– Чи не підкажете, як мені знайти Святого Миколая?

– А навіщо він тобі? – здивувався старий

– Подарунок хочу!

–  По-да-ру-нок…Он воно що! А ти, що ж, добрі справи робив? – спитав старий і так зазирнув Петрику в очі, що той почервонів.

– Ну, добре. Допоможи мені он ту в’язанку хмизу донести до хати – тоді скажу.

– Давайте… – не дуже охоче погодився Петрик.

Узяли вони по в’язанці і пішли. Довго йшли й раптом прийшли до хатинки.

– Ну, кажіть же, де Святий Миколай живе? – нетерпляче спитав Петрик.

– Хм, Святий Миколай сам знайде тебе! Коли прийде час… – відповів старий і почав розчинятися в повітрі. Все зникло, ніби й не було нічого. Петрик знову стояв один у лісі.

 «Говорить, як мамо» – досадливо подумав хлопчик і пішов далі.

Йде Петрик далі. Дерева, дерева, кущі, знов дерева. О,  колодязь стоїть серед лісу. А біля нього хлопчик, трохи старший за Петрика. Петрик до хлопчика питається

– Привіт!

– Привіт, малий! Що сам один тут робиш?

– Я Святого Миколая шукаю. Не знаєш, де він мешкає?

Хлопчик посміхнувся і каже.

– А ти що, добрі справи робив? – і не по дитячі серйозно подивився на Петрика. Добре, ось допоможи мені он до той хатинки воду донести – тоді скажу!

– Добре, давай.. – Узяли вони відра і пішли до хатинки.

– Ну, кажи, де Миколая знайти?! – спитав Петрик, коли вони принесли воду.

– Він сам тебе розшукає, коли час прийде! – посміхнувся хлопець і теж зник разом із хатинкою.

«Знову те саме!» – подумав Петрик. Він втомився і зголоднів. Але треба ж було кудись іти.. Ось він і пішов далі.

 Аж бачить хата стоїть, а біля хати дівчинка порається. Побачила Петрика і рукою його мане, іди до мене. Він пішов.

– Що, малий, втомився? Їсти хочеш?

– Угу, хочу…

– Ну, заходь до хати. Допоможи мені на стіл зібрати.

Петрик зайшов і почав дівчині допомагати. І зовсім то неважко було робити, а разом так і весело навіть.  Дівчинка нагодувала Петрика, а потім питає.

– А куди ти йдеш?

– Святого Миколая шукаю… Але ніхто не каже – де його знайти можна..

– О, та ти не там шукаєш! У себе його шукай! У себе…

– Як у себе? Що..що ти маєш на увазі? – дівчинка і хата почали змінюватись і розчинятися наче туман.

Петрик знову був один. Він дуже захотів повернутися додому, до мами. І він гірко заплакав. Тієї ж миті  знову здійнялася хурделиця. А  коли утялася, то побачив хлопчик, що знову опинився в своєму дворі.

Повернувся Петрик додому мовчки. Він все думав над словами дівчинки. А поки думав, зібрав розкидані іграшки, налив молока Мурзику, допоміг мамі посуд прибрати. Та й день швидко проминув.

Заснув хлопчик і наснився йому сон. Ніби до кімнати зайшов той старий, що Петрик йому хмиз допоміг донести і каже: « Дякую тобі, Петрик, що допоміг мені!», потім старий перетворився на хлопчика, що йому Петрик допоміг воду нести –  «Дякую, тобі Петрику, що допоміг!» – потім хлопчик перетворився на дівчинку. Вона засміялася дзвіночком і каже –« Ну, що Петрику знайшов Миколая?»

Петрику сумно стало.  «Напевно, не прийде до мене Миколай, я стільки часу згаяв, а нічого доброго не зробив…». Відразу кімната засяяла дивним світлом. Посеред кімнати стояв  чоловік. Його одяг, був наче зроблений  з тканини ночі, з зірками, місяцем, що сяяли яскраво. Петрик ніколи не бачив Святого Миколая, але відчув, що це саме він. Миколай дивився на Петрика пронизливим поглядом, ніби читав всі його думки. І цей погляд був якимось  знайомим…

– Ти прийшов до мене? Але ж, я нічого доброго не зробив…

– Як не зробив? Старому – допоміг, хлопчику – допоміг, дівчинці помагав, іграшки свої прибрав, мамі допоміг, Мурзика напоїв. І ще багато доброго у своєму житті зробиш! А зараз спи.

Миколай поклав свою долоню Петрикові на голову і той міцно заснув.

Ранком, Петрик  прокинувся. Він сидів на ліжку і думав – сон то був, чи ні. А потім зазирнув під подушку і знайшов там свій подарунок. А мама посміхнулась і сказала – ось бачиш,  Святий Миколай сам тебе розшукав!