8 днів життя кота

І ось середа.
У Римі накрапав дощ.
— Добре, що дощ буде тільки ззовні, — міркував кіт. Моцарелло йшов собі вулицею, м’яко ступаючи лапами поміж крапель.
— В базиліці гратимуть “Чотири пори року” Вівальді, ще й в день народження цього скрипаля-віртуоза, саме четвертого березня,–продовжив поринати у свої думки чотирилапий.
Так воно і є: Моцарелло-меломан, фанат музики, який її обожнює.
Дощ посилився, і кіт не хотів намокнути. Він побачив розкриту парасолю і сховався під нею. А під тією парасолею був пес.
Кіт одразу хотів бігти геть ізвідти, але побачив, що володар тієї парасолі жестом запрошує його залишитися.
Тож Кіт вирішив привітатися і познайомитися.
— Моцарелло!— промявчав він.
Пес стояв, піднявши вуха, від напруги. А потім відповів:
— Грінка,— і вони разом розсміялися, зрозумівши, що люди назвали їх не просто так, а ще й маючи почуття гумору.
— Я думаю, що нам обов’язково треба подружитися, як смакує Мир із грінкою! — гавкнув пес.
— Ти хотів сказати сир?
— Так. Але Мир — це найкраще, що може бути на планеті!
Кіт погодився своїм єдиним: “Няв”.

Йшов сильний дощ, але Моцарелло був сухий і щасливий. Так вони й дійшли разом до самої базиліки. Їм було по дорозі. Виявилося, що під час дощу можна не тільки не намокнути, а й знайти нового знайомого з творчими інтересами. Час дякувати та закривати парасольку.
— Няу! — сказав, дивлячись догори; туди, де сіре небо, по якому швидко розбігаються в різні боки хмаринки, перетворюється на блакитне.

P.S.: Кожна хмарка приносить трохи сонця!