Камелія та рожеві окуляри Бабусі Коллонади

8. Трагічна доля Равлика Маестро.

Човник весело ішов дрібними і плавкими хвилями річки. Тепер вода не була такою агресивною, а мелодійно хлюпотіла за кормою. Навіть не вірилося що вночі безліч бурхливих потоків стікалися до одної великої річки, яка у спалахах блискавки була схожа на вируюче море, що роззявило свою пащу для невдах.

– Навіть не хочу згадувати, – здригнувся Горох.

– І не згадуй, навіщо псувати такий чудовий день поганими спогадами. Погані спогади потрібно витирати з пам’яті.

– Точно, зараз візьму ластик та почищу мозок від жахливих нічних замальовок, улаштую собі жахочистку. І зверху намалюю дивовижний пейзаж з таким райським полем рожевої конюшини.

– Отакої! Ми дісталися до луку рожевої конюшини, – зраділа Камелія. – Тут живе на славу незвичайний Равлик. Пропоную зайти до нього у гості.

– Равлик? – перепитав Горох, веслуючи до берега. – А я чув про одного Равлика, він хатній маестро. Тобто він розмальовує будиночки. Спочатку він розмалював свій, а потім він набув та-а-ако-о-о-ої неймовірної популярності, що до нього весь час, день і ніч, вишиковується черга з равликів. Кожен гріє бажання отримати малюнок на будиночку. І він жодному не відмовляє.

– Так це він і є, – посміхнулася Камелія, виходячи з човника на берег.

– А це правда, що його називають Маестро? – зацікавлено питав Горох, стрибаючи зеленою травою.

– Так, але він цього не дуже любить. Каже: називайте мене просто пане маляре.

– Слухай, – і Горох почав вдивлятися у свої горохи, – а як на твою думку, якщо я його попрошу розфарбувати мені горохи.

– Навіщо?

– Ну, я чув від своїх сусідів мишей, таку прогресивну думку: щоб бути сучасним треба мати щось неординарне, трендове.

– Що?

– Ну розумієш, він мені розмалює горохи, припустимо, намалює у них, – Горох замовчав та роздивився навкруги, помітив метелика, – метелика! Так, в кожному горосі по метеликові. І я буду дуже сучасним та прогресивним, зі мною всі будуть розмовляти на Ви, кланятися і промовляти: о дивіться, та класна миша у тренді. А я буду ходити поміж них та й вибирати з ким мені спілкуватися.

Камелія здивовано сказала:

– Слухай, а якщо я не скажу, вірніше я зараз сказала б що ти класна миша, але не скажу потім і не скажу що ти у тренді.

– Чому?

Камелія трохи замислилася:

– Не знаю, слово якесь… не зовсім… У тренді, наче трендіти. Якесь воно, відверто кажучи, не для вибору друзів і взагалі не для друзів. Залишайся краще ти класною мишею, яким ти зараз є, без того слова тренді-менді.

– Хм, цікаве у тебе мислення. Певно ти права. Ти більша за мене, тобі видніше.

Поки вони обговорювали модні теми, незчулися як зайшли у справжні хащі рожевої, соковитої конюшини. Камелія обернулася навкруги.

– Дивно, у газетах писали, що куди не глянь скрізь буде видно черги з равликів, бо з’їжджаються вони з усіх краєчків світу. І чекають на свою чергу.

Раптово Горох помітив, як по одному з стебелець видряпувався якийсь Равлик. Як і годиться, тягнучи на своїй спині розписний будиночок.

– А це не він? – запитав Горох, вказуючи на незнайомця.

– Ні не він,але… Перепрошую, – звернулася Камелія до Равлика, – ми шукаємо Равлика Маестро. Ви не підкажете де нам його знайти?

Равлик зупинився та сумно зітхнув:

– Якщо ви хочете, щоб він вам намалював розкішний орнамент на ваших будиночках, вкрив вишуканими вензелями вхід та віконечко, якщо ви хочете, щоб він яскравими барвами намалював витончений декоративний сюжет… Ех, він того не зробить.

– Чому? – в один голос запитали друзі.

– Тому що він у суцільному розпачі.

– Ой! – мишеня злякано закрило рота. – Його натхнення покинуло?

– Що? Не було з ним ніякого натхнення. Він завжди виводив свої декори сам. Так що ніяке натхнення його не кидало.

– А, ясно, накрила творча депресія, криза жанру. Вичерпав митець свій творчий потенціал і висохло чарівне озеро плескаючого натхнення, навіть жаб не лишилося.

– Яке озеро? До чого тут жаби?

Камелія, помітивши роздратованість Равлика легенько штовхнула Гороха:

– Перепрошуємо, так а що ж на справді сталося?

– Ви такі диваки, що у мене настрій пропав вам розповідати. Я вишу тут на стебельці, душу свою вивертаю, а ви мені жаб у неї селите.

– Повірте, він не хотів, вибачте його,- намагалася залагодити ситуацію Камелія.

– Якщо він обіцяє мовчати, я продовжу.

– Буду німий, як карась у ставку, – випалив Горох.

Равлик кинув на нього суворий погляд.

– Мовчу, я мовчу. Але ж повинен я сказати, що мовчу.

– Все, – сказала Камелія, – мовчи. Угу?

– Угу, – гугукнуло мишеня.

Равлик, невдоволено скосив погляд, а потім продовжив:

– Одного разу, коли Маестро сидів на сонечку, під кам’янистим пагорбом, раптово звідкись відскочив камінчик, та скотився прямісінько на будиночок Маестро. І цок!

– Що цок? – не втримався Горох.

– Цок, це звичайний і незворотний цок. Тобто, скотився камінчик, та прямісінько на будиночок, цокнувши його на мільйон кольорових друзочок.

– Ой леле! – співчутливо вигукнула Камелія.

– Ото ж бо! Так от з того часу Маестро припинив свою творчість… А он і він, між іншим, – Равлик вказав на сіру цяточку, що наче тінь проповзала попід зеленим листям.

– Як його шкода. Як йому допомогти? – замислилася Камелія.

– Вже мабуть ніяк. Це,знаєте, дуже особиста справа, будиночок. І коли його нема, це начебто… як вам пояснити, певно це схоже… от якби з цього балакучого мишеня зняти плаття у горохи.

– Перепрошую, – обурився Горох, – це моє хутро.

– Ох-ох! А я що кажу. От і уявіть собі, равлик без будиночка. Бр-р-р! – здригнувся оповідач, – я навіть не хочу про це думати.

– Ех! – зітхнула Камелія. – А от якби у мене були рожеві окуляри, миттю все б вирішилося.

– Так, окулярів у нас немає. Може десь знайти будинок? – запропонував Горох.

– Авжеж, де ти знайдеш будинок? – запитав Равлик. – Таке добро ніхто не кидає, всі носять із собою. Хіба когось пограбувати, – і тут Равлик, дивлячись на мишеня, примружився, – а ви часом не злодії? Так, у мене нема на вас часу. Пішов я. Бувайте щасливі.

І Равлик поплентався зеленим листям далі.

Камелія сумно поглянула на сіру пляму, що згорнулася під листочком.  У конячки ледь не тріскалося на друзочки серце. Так, так, здавалося серце спіткає така сама невдача, як і будиночок Равлика. Самотність, що може бути гіршим за це. Чому, колись щось маєш і можеш чимось поділитися, завжди хтось є поруч. А коли раптово, губиш… тоді залишаєшся сам на сам із втратою, із величезною пусткою світу. Ні! Так не можна, не можна мати прив’язку до матеріального, як то до будиночка, треба щось важливе мати в середині. Так, десь в глибині, треба мати серце і мати душу. І в решті-решт, він творча істота – він має жити творчістю! І знову подивилася Камелія на Равлика і зрозуміла, що нажаль – не може бути у нього творчості та впевненості у собі без будиночка. От таке він створіння… Що поробиш.

– Неймовірно, коли був Маестром, всі до нього лізли, – проговорив свої думки Горох, – а тепер нікому не потрібен. Ніхто не поділиться своїм затишком та теплом.

– Теплом! Горох, ти просто геній. Так, я знаю хто зможе допомогти, Світлячок!

– Але ж він, на скільки я знаю, далі – за рогом річки живе! На галявині польових квітів.

– Так. Давай ми Равлика з собою візьмемо. Нема чого тут під листям лежати.

Камелія та Горох вмить опинилися біля сіро-блідого Равлика Маестро.

– Хм-хм! – хмикнув Горох. – Шановний Маестро.

Равлик Маестро ледь поворухнув головою, повів щупальця, та розплющив сумні очі:

– Ви не за тою адресою прийшли. Тут тільки шматок равлика.

– У нас є пропозиція. Ми хочемо вам допомогти.

– Робіть що хочете. То ваша справа. А моя – якось дочекатися свого кінця у цьому тьмяному світі.

Камелія відірвала великий листок подорожника і поклала його поряд з Равликом:

– Будьте так ласкаві, заповзіть на це листя.

– Як скажете, – без емоційно відповів Равлик і так само без емоційно заліз на листок. Горох піднімаючи зелений край посунув Равлика на середину. Ще мить, і зелений лист з Равликом опинився на спині у Камелії. І ще декілька хвилин і друзі спускалися річкою, виглядаючи галявину польових квітів.