Камелія та рожеві окуляри Бабусі Коллонади

Поділитися
  1. Камелія допомагає Гусені подолати хворобу. А Павукові допомагає почути довгоочікувані слова подяки.

Зустріч із Павуком усе ще не виходила з голови Камелії. Треба ж таке, Павучок щось робить, старається, а це нікому не потрібно, більш того, навіть заважає. Напевно, це дуже сумно і безмежно самотньо коли нікому твої старання не приносять радості. Найбільше Камелія не любила смуток. Вона знала багато сумних конячок. Такі конячки ніколи не перемагали в забігах. Звичайно, як можна перемогти, якщо сум, немов стопудова гиря лежить у серці.

Так, Камелія чітко знала, у серці не має бути гир, навіть малюсіньких. Серце це таке місце, де завжди повинні мешкати радість, щастя та любов.

І Камелія захитала головою, подумки проганяючи сум. Саме у цей час вона проходила повз велику крислату липу, і почула що хтось кашляє. Кашель був хворобливий.

– Хтось, скоріш за все, не поперхнувся, – звітував Горох.

– Схоже, хтось сильно занедужав, – дбайливо додала Камелія.

А чийсь хриплий голос відповів:

– Не те слово занедужав, я по-справжньому занедужала.

Голос був зовсім поруч із правим вухом Камелії. Конячка повернулася й змогла розглянути серед яскраво-зеленого округленого пучка листя, пухнасту Гусінь. Гусінь здригалася від кашлю, ворушачи тоненькими жовтими волосинками. Носик і щічки були червоного кольору:

– Схоже в неї навіть температура, – помітив Горох.

Яскраві плями темно-зеленого, синього й фіолетового кольору на тілі Гусені здригнулися й Гусінь чихнула:

– Так і є, я правий, – немов лікар запевнив Горох.

– Будь здорова, – дбайливо побажала Камелія.

– Яую, – незрозуміло проговорила Гусінь, тому що закрила  ніс носовичком-листиком.

– Так, вигляд у тебе не ахті, – помітила Камелія

– Не ахті? Ахті? Апчхи! – знову чихнула Гусінь.

– Авжеж, – підтвердив Горох.

– Як з тобою таке трапилося? – співчутливо запитала Камелія.

– Ой, і не запитуйте, – мовила Гусінь, намагаючись загорнутися у великий липовий лист. – Говорила мені моя сестричка, що доведе мене моя росотерапія.

– Росотерапія? – перепитало мишеня.

– Так. Адже як живуть усі нормальні гусениці? А?

– Якби я знав, – здивувався Горох, – я знаю що ви всі зелені, тому що листя багато їсте. Я, до речі, в дитинстві дивлячись на вас боявся як би не переїсти чого-небудь зеленого. Думав, що сам позеленію.

– Зелені це зрозуміло, – у ніс проговорила Гусінь  і знову прикрилася носовичком, – Вибачте. Отож, нормальні зелені гусениці сплять до того моменту, коли сонечко добряче вже зійде над землею.

– Правда? – здивувався Горох.

– Що правда?

– А я гадав ви не спите, хрумаючи листя навіть уночі.

Гусінь  кашлянула:

– Я втомилася розповідати, ти знаєш про мене краще ніж я сама?

– Взагалі-то мова про інших гусениць, – розпочало виправдовуватися мишеня. – От мій кузен, він живе на півночі. Він так і зветься біла північна миша. Отож він білий, тому що там крім білого снігу нічого немає. Я спробував як він харчуватися снігом і не витримав. Я від снігу синію, а він біліє.

– Послухайте, ап-ап-чхи! У мене температура. Я кашляю й ап-ап-чхаю! Мені важко зрозуміти хто й коли біліє і навіщо їсти сніг. Я намагаюся розповісти чому я ап-ап-апчихаю!

Камелія, яка слухала цей діалог, і не зрозумівши жодного слова, вирішила втрутитися:

– Горох, прошу тебе, давай помовчи трішки. Гусені важко розмовляти. Нехай спочатку вона розповість про себе, а потім і ти про своїх родичів.

– Дякую за розуміння. Отож. Якби я була така як усі, та виповзала б з будиночка, коли вже яскраво світить сонечко. А так, прокидаюся разом із сонечком і ходжу по росі. Тобто щоранку я приймаю росові ванни, а конкретніше, займаюся росотерапією.

– А-а-а, – протягнув Горох, – зрозуміло. І що?

– Що й що? – здивувалася Гусінь , – Ну от і доходилася. Учора роса була прохолодною.

– Звичайно, – погодилася Камелія, – адже у тебе босі ноги. Після росових ванн, обов’язково треба вдягати тепленькі шкарпетки.

– З цим я згодна! Ап-ап-чихи! Але! А чи знаєте ви скільки в мене ніг? – і Гусінь  підняла передні три пари ніг. Горох і Камелія негативно захитали головою. Гусінь  задумалася й додала. – Навіть я з рахунку збилася. От де мені знайти стільки шкарпеток? А мені б їх хоч декілька пар… А-а-пчхи!

– Оце завдання, – і Горох почухав собі потилицю, – якесь багатоніжне не здійсненне завдання. От якби у нас вже були рожеві окуляри, ми б надягли їх і подивилися. Тоді ти б і кашляти перестала, і шкарпетки на всі ніжки, навіть запасні і навіть різнобарвні.

– Рожеві шкарпетки?

– Та які завгодно

– Ап-ап-чихи! Я так люблю рожевий колір.

– Спочатку тобі потрібно випити чай з липою, – дбайливо проговорила Камелія та зірвала з гілочки липи декілька квіточок. – Горох, ти поки допоможи Гусені, завари для неї чай, а у мене промайнула одна, на мій погляд, непогана думка.

Горох був не проти подбати за Гусіню, а Гусінь  зраділа, що віднайшлися добрі друзі, які їй допоможуть.

Камелія пішла дорогою у зворотному напрямку. Довго їй іти не довелося, як вона майже одразу натрапила на павутиння. Але цього разу, конячка була обережна й вчасно зупинилася.

– Ви що, вже повернулися? – здивувався Павук. – ну ви й швидкі, я практично не встигнув нічого нового сплести.

– Та ні, – відповіла Камелія, – просто дуже потрібна твоя допомога. Чи вмієш ти в’язати шкарпетки, шарфики, рукавиці ну й усіляке таке інше?

– Гадаю так.

Павук озброївся двома сосновими голками – спицями, і блискавично зв’язав одну шкарпетку.

– Супер! Якщо ти не проти, є наймиліша зелена Гусінь, яка потребує твоєї допомоги.

– Правда?

– Пішли із мною.

Коли Камелія й Павук прийшли до крислатої липи, їх зустрів запашний аромат липового чаю.  Горох і Гусінь, сидячи під деревом за невеликим столиком, мирно чаювали. Мишеня захоплююче розповідало про свого кузена, а Гусінь  кокетливо сміялася, періодично чхаючи, і вибачаючись.

– І от, навіть мій кузен, що живе в зовсім нестерпних умовах безкрайньої пекучої пустелі, змушений був пристосуватися. І уяви собі, там нічогісінько крім розпеченого піску немає.

– Який ап-ап-апчхи жах! Нічого-нічого?

– Геть нічого. І йому довелося… довелося їсти пісок.

– Який ап-ап-апчхи жах!  Пісок?

– Та й ще який розпечений!

– Він же гарячий!

– Скажи? Тільки уяви собі! І він став абсолютно піщано-вогняного кольору.

– Який ап-ап-апчхи жах!  Вогняного?

– Так. Прямісінько на грудях у нього червоні язики полум’я!

– Це жахливо! А як його звуть?

– Піщана Миша.

– Так просто?

– Де там просто. У словниках він миша-вогонь!

– Не перевершено!

– Не те слово!

– У тебе така велика сім’я? – запитала Камелія, терпляче дочекавшись завершення бесіди.

– Ще б! Моя сімейна популяція най-най численніша.

– Це правда, – підтвердив Павук.

– Ой, вибачте, – отямилася Камелія. – Знайомтеся. Дорога Гусінь, хочу познайомити тебе із цим чудовим майстром.

– Так, він супервив’язуючий майстер найвищого в’язального мистецтва, – розрекламував Горох.

– Та припиніть! Не такий вже і супервив’язуючий, – забентежився Павук.

– Вив’язуючий, вив’язуючий і ще який суперський, шанувальникам таланту видніше, – не вщухали похвали Гороха.

Він так розійшовся, що навіть не помітив, як Гусінь  заплуталася в його словах, захлопала віями, і злякано запитала:

– Він що, мене зв’яже?

– Ні, Павук зв’яже тобі шкарпетки, – прояснила Камелія.

– Скільки? Дві? – уточнила Гусінь .

– Чому ж дві?

– Але всім потрібні тільки дві, – виправдовувалася Гусінь .

– Це всім, а в тебе інша статура, – заспокоїв Горох.

– От із-за цієї статури й усі страждання. Хочу майстра, суперсплетіння одразу попередити, у мене дуже багато ніжок. І відповідно…

– Чудово! – вигукнув Павук. – Отже: дві із синьої павутинки, дві із червоної… Ой, перепрошую, як не коректно вийшло, я не запитав улюблений колір.

– Рожевий,- трохи соромливо відповіла Гусінь .

– Чудово! Колір ранкового світанку! Дивовижний колір! Тоді  один комплект буде з рожевої павутинки, другий у рожеву смужку, третій у рожеві незабудки та ще в рожевий горошок…

-Хм, – хмикнуло мишеня, – у рожевий горошок, – він оглянув своє горохове хутро, – колір однозначно дівчачий.

– Блискуче! – заплескала в долоні Гусінь. – Це чудово! Моя мрія!

– Отакої, – замислено промовив Горох, – відчуваю по поверненню ми потрапимо на рожевий показ мод.

– Скоріш за все, – погодилася Камелія. – Це буде вишукана рожева фешн-колекція.

Поки всі базікали і захоплювалися, Павук зняв мірки з Гусені, змотав кілька різнобарвних клубків, та негаячи часу розпочав в’язання. Не встигнули всі й повести оком, як пара чарівних рожевих шкарпеток була готова.

– Вуаля! – сказав Павук і вдяг шкарпетки на ніжки Гусені. Шкарпетки з тендітним мереживом прийшлися саме по розміру. Всі зойкнули від замилування. Камелія цокнула копитцями, Горох клацнув хвостиком, а Гусінь  розчулилася й ледь не заплакала:

– Яка краса! Я дуже вдячна тобі! Дякую!

Тепер прийшла черга розчулитися Павукові. Його очі сповнилися слізьми:

– Дякую! Я перший раз… Перший раз за все своє життя почув слова подяки за свою роботу. Дякую вам Камелія й Горох. Ви дуже мені допомогли.

– І мені, – додала Гусінь.

– Не варто дякувань, – розкланялося мишеня. – Це ще квіточки, от коли ми знайдемо рожеві окуляри… що тоді буде… – потім замислився. – Треба ж, знову рожевий колір. Я й не подумав. Ніколи не звертав уваги, яка його кількість у моєму мишачому житті.

Рожеві шкарпетки

Для Гусені естетки

Для Гусені кокетки

Павук сплете шкарпетки

А потім і балетки,

У смужечку жилетки.

В смужечку, в клітинку

Рожевого відтінку,

Горохову кофтинку,

Рожеву одежинку.

Немає краще вчинку,

Ніж плести павутинку! Є!

– Є-є! – підхопили всі разом.

На цій веселій ноті, Камелія та Горох вирушили в дорогу. Мишеня ще довго дивилося в сторону липи, тримаючись однієї лапкою за гриву Камелії, а інший махаючи Гусені й Павукові.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14
  • 07.06.2015