Камелія та рожеві окуляри Бабусі Коллонади
- Камелія допомагає Гусені подолати хворобу. А Павукові допомагає почути довгоочікувані слова подяки.
Зустріч із Павуком усе ще не виходила з голови Камелії. Треба ж таке, Павучок щось робить, старається, а це нікому не потрібно, більш того, навіть заважає. Напевно, це дуже сумно і безмежно самотньо коли нікому твої старання не приносять радості. Найбільше Камелія не любила смуток. Вона знала багато сумних конячок. Такі конячки ніколи не перемагали в забігах. Звичайно, як можна перемогти, якщо сум, немов стопудова гиря лежить у серці.
Так, Камелія чітко знала, у серці не має бути гир, навіть малюсіньких. Серце це таке місце, де завжди повинні мешкати радість, щастя та любов.
І Камелія захитала головою, подумки проганяючи сум. Саме у цей час вона проходила повз велику крислату липу, і почула що хтось кашляє. Кашель був хворобливий.
– Хтось, скоріш за все, не поперхнувся, – звітував Горох.
– Схоже, хтось сильно занедужав, – дбайливо додала Камелія.
А чийсь хриплий голос відповів:
– Не те слово занедужав, я по-справжньому занедужала.
Голос був зовсім поруч із правим вухом Камелії. Конячка повернулася й змогла розглянути серед яскраво-зеленого округленого пучка листя, пухнасту Гусінь. Гусінь здригалася від кашлю, ворушачи тоненькими жовтими волосинками. Носик і щічки були червоного кольору:
– Схоже в неї навіть температура, – помітив Горох.
Яскраві плями темно-зеленого, синього й фіолетового кольору на тілі Гусені здригнулися й Гусінь чихнула:
– Так і є, я правий, – немов лікар запевнив Горох.
– Будь здорова, – дбайливо побажала Камелія.
– Яую, – незрозуміло проговорила Гусінь, тому що закрила ніс носовичком-листиком.
– Так, вигляд у тебе не ахті, – помітила Камелія
– Не ахті? Ахті? Апчхи! – знову чихнула Гусінь.
– Авжеж, – підтвердив Горох.
– Як з тобою таке трапилося? – співчутливо запитала Камелія.
– Ой, і не запитуйте, – мовила Гусінь, намагаючись загорнутися у великий липовий лист. – Говорила мені моя сестричка, що доведе мене моя росотерапія.
– Росотерапія? – перепитало мишеня.
– Так. Адже як живуть усі нормальні гусениці? А?
– Якби я знав, – здивувався Горох, – я знаю що ви всі зелені, тому що листя багато їсте. Я, до речі, в дитинстві дивлячись на вас боявся як би не переїсти чого-небудь зеленого. Думав, що сам позеленію.
– Зелені це зрозуміло, – у ніс проговорила Гусінь і знову прикрилася носовичком, – Вибачте. Отож, нормальні зелені гусениці сплять до того моменту, коли сонечко добряче вже зійде над землею.
– Правда? – здивувався Горох.
– Що правда?
– А я гадав ви не спите, хрумаючи листя навіть уночі.
Гусінь кашлянула:
– Я втомилася розповідати, ти знаєш про мене краще ніж я сама?
– Взагалі-то мова про інших гусениць, – розпочало виправдовуватися мишеня. – От мій кузен, він живе на півночі. Він так і зветься біла північна миша. Отож він білий, тому що там крім білого снігу нічого немає. Я спробував як він харчуватися снігом і не витримав. Я від снігу синію, а він біліє.
– Послухайте, ап-ап-чхи! У мене температура. Я кашляю й ап-ап-чхаю! Мені важко зрозуміти хто й коли біліє і навіщо їсти сніг. Я намагаюся розповісти чому я ап-ап-апчихаю!
Камелія, яка слухала цей діалог, і не зрозумівши жодного слова, вирішила втрутитися:
– Горох, прошу тебе, давай помовчи трішки. Гусені важко розмовляти. Нехай спочатку вона розповість про себе, а потім і ти про своїх родичів.
– Дякую за розуміння. Отож. Якби я була така як усі, та виповзала б з будиночка, коли вже яскраво світить сонечко. А так, прокидаюся разом із сонечком і ходжу по росі. Тобто щоранку я приймаю росові ванни, а конкретніше, займаюся росотерапією.
– А-а-а, – протягнув Горох, – зрозуміло. І що?
– Що й що? – здивувалася Гусінь , – Ну от і доходилася. Учора роса була прохолодною.
– Звичайно, – погодилася Камелія, – адже у тебе босі ноги. Після росових ванн, обов’язково треба вдягати тепленькі шкарпетки.
– З цим я згодна! Ап-ап-чихи! Але! А чи знаєте ви скільки в мене ніг? – і Гусінь підняла передні три пари ніг. Горох і Камелія негативно захитали головою. Гусінь задумалася й додала. – Навіть я з рахунку збилася. От де мені знайти стільки шкарпеток? А мені б їх хоч декілька пар… А-а-пчхи!
– Оце завдання, – і Горох почухав собі потилицю, – якесь багатоніжне не здійсненне завдання. От якби у нас вже були рожеві окуляри, ми б надягли їх і подивилися. Тоді ти б і кашляти перестала, і шкарпетки на всі ніжки, навіть запасні і навіть різнобарвні.
– Рожеві шкарпетки?
– Та які завгодно
– Ап-ап-чихи! Я так люблю рожевий колір.
– Спочатку тобі потрібно випити чай з липою, – дбайливо проговорила Камелія та зірвала з гілочки липи декілька квіточок. – Горох, ти поки допоможи Гусені, завари для неї чай, а у мене промайнула одна, на мій погляд, непогана думка.
Горох був не проти подбати за Гусіню, а Гусінь зраділа, що віднайшлися добрі друзі, які їй допоможуть.
Камелія пішла дорогою у зворотному напрямку. Довго їй іти не довелося, як вона майже одразу натрапила на павутиння. Але цього разу, конячка була обережна й вчасно зупинилася.
– Ви що, вже повернулися? – здивувався Павук. – ну ви й швидкі, я практично не встигнув нічого нового сплести.
– Та ні, – відповіла Камелія, – просто дуже потрібна твоя допомога. Чи вмієш ти в’язати шкарпетки, шарфики, рукавиці ну й усіляке таке інше?
– Гадаю так.
Павук озброївся двома сосновими голками – спицями, і блискавично зв’язав одну шкарпетку.
– Супер! Якщо ти не проти, є наймиліша зелена Гусінь, яка потребує твоєї допомоги.
– Правда?
– Пішли із мною.
Коли Камелія й Павук прийшли до крислатої липи, їх зустрів запашний аромат липового чаю. Горох і Гусінь, сидячи під деревом за невеликим столиком, мирно чаювали. Мишеня захоплююче розповідало про свого кузена, а Гусінь кокетливо сміялася, періодично чхаючи, і вибачаючись.
– І от, навіть мій кузен, що живе в зовсім нестерпних умовах безкрайньої пекучої пустелі, змушений був пристосуватися. І уяви собі, там нічогісінько крім розпеченого піску немає.
– Який ап-ап-апчхи жах! Нічого-нічого?
– Геть нічого. І йому довелося… довелося їсти пісок.
– Який ап-ап-апчхи жах! Пісок?
– Та й ще який розпечений!
– Він же гарячий!
– Скажи? Тільки уяви собі! І він став абсолютно піщано-вогняного кольору.
– Який ап-ап-апчхи жах! Вогняного?
– Так. Прямісінько на грудях у нього червоні язики полум’я!
– Це жахливо! А як його звуть?
– Піщана Миша.
– Так просто?
– Де там просто. У словниках він миша-вогонь!
– Не перевершено!
– Не те слово!
– У тебе така велика сім’я? – запитала Камелія, терпляче дочекавшись завершення бесіди.
– Ще б! Моя сімейна популяція най-най численніша.
– Це правда, – підтвердив Павук.
– Ой, вибачте, – отямилася Камелія. – Знайомтеся. Дорога Гусінь, хочу познайомити тебе із цим чудовим майстром.
– Так, він супервив’язуючий майстер найвищого в’язального мистецтва, – розрекламував Горох.
– Та припиніть! Не такий вже і супервив’язуючий, – забентежився Павук.
– Вив’язуючий, вив’язуючий і ще який суперський, шанувальникам таланту видніше, – не вщухали похвали Гороха.
Він так розійшовся, що навіть не помітив, як Гусінь заплуталася в його словах, захлопала віями, і злякано запитала:
– Він що, мене зв’яже?
– Ні, Павук зв’яже тобі шкарпетки, – прояснила Камелія.
– Скільки? Дві? – уточнила Гусінь .
– Чому ж дві?
– Але всім потрібні тільки дві, – виправдовувалася Гусінь .
– Це всім, а в тебе інша статура, – заспокоїв Горох.
– От із-за цієї статури й усі страждання. Хочу майстра, суперсплетіння одразу попередити, у мене дуже багато ніжок. І відповідно…
– Чудово! – вигукнув Павук. – Отже: дві із синьої павутинки, дві із червоної… Ой, перепрошую, як не коректно вийшло, я не запитав улюблений колір.
– Рожевий,- трохи соромливо відповіла Гусінь .
– Чудово! Колір ранкового світанку! Дивовижний колір! Тоді один комплект буде з рожевої павутинки, другий у рожеву смужку, третій у рожеві незабудки та ще в рожевий горошок…
-Хм, – хмикнуло мишеня, – у рожевий горошок, – він оглянув своє горохове хутро, – колір однозначно дівчачий.
– Блискуче! – заплескала в долоні Гусінь. – Це чудово! Моя мрія!
– Отакої, – замислено промовив Горох, – відчуваю по поверненню ми потрапимо на рожевий показ мод.
– Скоріш за все, – погодилася Камелія. – Це буде вишукана рожева фешн-колекція.
Поки всі базікали і захоплювалися, Павук зняв мірки з Гусені, змотав кілька різнобарвних клубків, та негаячи часу розпочав в’язання. Не встигнули всі й повести оком, як пара чарівних рожевих шкарпеток була готова.
– Вуаля! – сказав Павук і вдяг шкарпетки на ніжки Гусені. Шкарпетки з тендітним мереживом прийшлися саме по розміру. Всі зойкнули від замилування. Камелія цокнула копитцями, Горох клацнув хвостиком, а Гусінь розчулилася й ледь не заплакала:
– Яка краса! Я дуже вдячна тобі! Дякую!
Тепер прийшла черга розчулитися Павукові. Його очі сповнилися слізьми:
– Дякую! Я перший раз… Перший раз за все своє життя почув слова подяки за свою роботу. Дякую вам Камелія й Горох. Ви дуже мені допомогли.
– І мені, – додала Гусінь.
– Не варто дякувань, – розкланялося мишеня. – Це ще квіточки, от коли ми знайдемо рожеві окуляри… що тоді буде… – потім замислився. – Треба ж, знову рожевий колір. Я й не подумав. Ніколи не звертав уваги, яка його кількість у моєму мишачому житті.
Рожеві шкарпетки
Для Гусені естетки
Для Гусені кокетки
Павук сплете шкарпетки
А потім і балетки,
У смужечку жилетки.
В смужечку, в клітинку
Рожевого відтінку,
Горохову кофтинку,
Рожеву одежинку.
Немає краще вчинку,
Ніж плести павутинку! Є!
– Є-є! – підхопили всі разом.
На цій веселій ноті, Камелія та Горох вирушили в дорогу. Мишеня ще довго дивилося в сторону липи, тримаючись однієї лапкою за гриву Камелії, а інший махаючи Гусені й Павукові.