Камелія та рожеві окуляри Бабусі Коллонади
- Камелія знайомиться з Горохом.
Тільки-но ранкові промінчики торкнулися зеленої трави, як Камелія вже була у дорозі. За порадою Бабусі, вона вдягла на ніжки в’язані барвисті гетри у веселу різнокольорову смужку, шию загорнула у легкий шарф. Спеціально для подорожі, бабуся за вечір вив’язала смугасту маленьку сумочку, в яку Камелія змогла покласти необхідні речі. А як же, вихована конячка повинна при собі мати: носовичок, нитки з голкою, бинт, дзеркальце, та гребінець. Так, навіть у дорозі пристойний вигляд – не остання річ. Щодо вигляду, треба наголосити – Камелія не любила яскраві прикраси, стрази та блискітки. Вона сама собі плела з макраме нитчасті браслети, шнурочки та намиста з бісеру.
Отже саме так, без валіз та сумок з одежею, можна сказати – просто з вітром, Камелія весело перебирала копитцями. Ще б пак, адже алюр, це найкраще і найкрасивіше, що вміють робити тільки конячки. Ще в яслах, Камелії пояснювали, що правильно казати не кінська хода, а алюр. Також вчили різновидам, до яких відноситься: шаг, рись, галоп, інохідь. В Інституті Благородних конячок, Камелія займала першість у красивому алюрі. Як старанна учениця навіть красувалася фотопортретом на дошці найкращих учнів за всю історію навчального закладу.
Так-так, коли старанно вчишся, тоді ці вміння залишаються на все життя і допомагають у будь-яку хвилину.
Від думок про навчання конячку відволікло чиєсь схлипування. Камелія зупинилася, нашорошила вуха і зрозуміла, що звук плачу доноситься знизу. Вона нахилила голову і під великим листком лопуха побачила когось біленького у сірий кружечок з тоненьким і довгеньким сірим хвостиком.
– Ку-ку! – промовила Камелія, заглядаючи під лист.
Той хтось висунув вузький мишачий носик. Нашвидкуруч лапками витерши сльозу, мишеня відповіло:
– Привіт!
– Ти плачеш? – співчутливо поцікавилася Камелія.
– Ні, ти що! Я ніколи не плачу, – відмовило мишеня.
– А чого тоді схлипував?
– Хто? Я? – зам’явся той. – Я просто робив дихальні вправи.
– А-А-А! Ясно. І хто так засмутив, що ти зайнявся дихальними вправами? – хитро посміхнулася Камелія.
– Ніхто мене не засмучував, – надулося мишеня.
– Якщо є бажання, можеш вилити мені своє мишаче горе. Я обіцяю тримати це в таємниці.
І отут мишеня обійняло пасмо гриви Камелії і як почало ревіти.
– Ну-ну-ну, – розгубилася Камелія. – Що? Що сталося?
– Розумієш. Це все через моє хутро. Бачиш, я не звичайне сіре мишеня – мало того, що я білий, так ще й у сірі кружечки. Батьки мене назвали через це Горох. А всі з мене постійно сміються. Говорять, що я ношу платтячко в горохи.
– І це тебе образило? – намагалася підбадьорити Камелія. – Вони нічого не розуміють, вони сірі мишки, а ти мишка в горохи. Це ж здорово! Та всі просто заздрять тобі.
– Ти думаєш? – недовірливо, подивилося мишеня на Камелію.
Конячка кивнула головою.
– А я не думаю, – знову з сумом опустив голову Горох, – мені ще стільки з ними з усіма жити, аж до кінця життя.
– Припини так горювати. Потрібно не горювати, а щось робити. От я, наприклад, іду шукати рожеві окуляри.
– Рожеві? – мишеня припинило плакати. – І де вони?
– Вони в синьому океані, десь поблизу з будинком тітки Черрі, величезної Тихоокеанської черепахи.
– Нічого собі. І як же ти туди доберешся?
– Буду йти прямо.
– Ну ні, – засміявся Горох, – прямо це нерозумно, ти нікуди не прийдеш. Правильна дорога вона звивиста.
Камелія замислилася. А мишеня, побачивши кінську розгубленість, продовжило:
– Бачу ти на подорожах зовсім не розумієшся. А так можна й на обід до Крокодила потрапити.
– Ой, – злякалася Камелія.
– От скажи мені, у тебе є хвіст із орієнтованим чуттям?
Камелія негативно хитнула головою. Мишеня стиснуло плечима:
– Погано. Отже все-ж-таки обід у Крокодила.
– Послухай,- вкрадливо запитала Камелія, – а в тебе є такий хвіст?
– Звичайно!
– А ти мені його зміг би позичити?
– Хвіст?
– Ага
– Як же я тобі його позичу? Він мій рідний хвіст. Він може тобі статися у пригоді, хіба що якщо ти мене попросиш піти з тобою, а я при цьому повинен бути абсолютно вільним, ну й ще повинен мати бажання піти, тобто бути не проти…
– Ти зміг би…
– Так! – крикнув Горох, не дочекавшись закінчення питання. Потім трохи схаменувшись, щоб не втратити собі ціну, додав. – Так, я швидше за все найближчий час буду трохи вільний. А пізніше у мене будуть усілякі мишачі справи. Тому я і мій хвіст-орієнтир, можемо скласти тобі компанію.
– От здорово! – зраділа Камелія. Це просто знахідка, що в тебе є саме такий хвіст який мені потрібен і ти трохи вільний і ми підемо разом! Це дуже, дуже здорово!
Мишеня Горох заскочило на спинку Камелії.
– Ой, забувся.
– Що таке? – запитала Камелія.
– Ти любиш реп?
– Не знаю, – невпевнено відповіла конячка. – Дивлячись який.
– О, який! – з розумінням всієї справи відповів Горох, і почав начитувати. Так саме начитувати, адже реп тільки начитують, аж ніяк не співають. –
Мишиногеніальний,
Суперкардинальний,
Аж відповідальний,
Сучасноактуальний.
Реп не блошиний,
Гусиний, страусиний
Навіть не левиний
Бо справжній реп мишиний! Є!
– Здорово! – мовила Камелія. – А з тобою буде весело.
– Ще й як!
І друзі весело рушили луком.