Одного разу лисичка зібралася на богомілля. Взяла собі гарненьку палицю, клунок з хлібом, як звичайно збираються подорожці в далеку дорогу, та й пішла, зігнувшись, мов стара бабуся. От іде вона шляхом та й іде. Коли зустрічає її зайчик сіренький, маленький…
Жили собі, були собі дві вивірки в густому лісі у дуплах. Однаково гарні, пушисті, ловкі. Тільки не однакової здачі. Бо одна з них цілий день трудилася; збирала орішки, гриби, жолуді і все те складала у своїй хатинці, в дуплі дерева….
Той вовчок не звався ще «товчок», був чемним звірятком, доки не побачив довколишній світ. А потому? Ось як то було. Якось стара вовчиця пішла в ліс подивитися, чи файно ростуть зайчики. А дітям наказала, аби тихо сиділи в норі. Вовчок-товчок…
Дрімав собі лев спокійно під деревом в лісі. Нараз надбігла миша і побігла по нім. Збудився лев і рикнув страшно із злості, що його збудила миша, зловив її в лапи і держить. — Як ти сміла мене будити? — гукнув…
Читачі коментують