У зеленому хвойному лісі жило багато ялинок. Всі вони були різного віку та росту. Наближалось свято Нового року. Саме до цього свята у ліс приходили люди і вирубували ялинки. А ті були раді, що, хоч і висохнуть, та побачать свято. Між великих і гарних ялинок вже кілька років росла невеличка смерічка. Вона була така непримітна, що ніхто з людей і не глянув на неї. Та пройшло кілька годин, і довкола неї не залишилось жодної ялиночки. Всіх їх забрали люди. Смерічка стала сумувати: – Невже, я не гарна? Невже не заслуговую...
На вулиці вже панувала зима, перетворивши озеро в каток, вкривши землю легким сніговим покривалом, який на холодному сонці переливається всіма кольорами веселки. У маленькому містечку поблизу лісу стояла невеличка хатина. Там жили двоє маленьких діток, хлопчик Ігорчик і дівчинка Зорянка. Вони дуже любили гратися в снігу. Цього ранку вони вискочили на вулицю і почали ліпити сніговика. Він мав стояти цілу зиму. А ще сніговик мав підтвердити, що Ігорчик та Зорянка були слухняні, щоб Дід Мороз приніс їм подарунки. Так казала матуся. Діти кілька годин ліпили це диво. І результат був...
Того вечора місяць так і не присвітив на землю: його сховали велетенські сиві хмари. Ці поважні тітки зависли над землею і сперечалися, з котрої з них має впасти перший сніг. –З мене, бо я найстарша. Я ношу воду вже два тижні, і ніде не могла знайти сухого місця, щоб пролитися дощем. — Та ні, з мене піде перший сніг, — сказала найбільша. Саме вона й сховала майже всі зірки і ріжок місяця. — А можна мені посипати снігом. Я лише вчора народилась, і так хочу щось зробити цікавіше, ніж політати...
Це було давно, ще за царя russo turisto. Одного разу юнак Stakeholder пив з пиво з Yurkom, грав на гітарі біля магазину, не задумуючись, що через деякий час зустріне свою чарівну принцесу. Все відбулося зненацька, дівчина VikiMouse прийшла в магазин по ковбаску до олів’є. Вона була задумана, бо була ще незаміжня, і не помітила як Гопник вихопив в неї гаманець. Stakeholder, побачивши це, одразу кинув гітару і побіг за Гопником і забрав у нього гаманець. Дівчина була дуже вдячна юнаку за благородний вчинок і захотіла пригостити хлопця морозивом, яке в...
Одного разу лисичка зібралася на богомілля. Взяла собі гарненьку палицю, клунок з хлібом, як звичайно збираються подорожці в далеку дорогу, та й пішла, зігнувшись, мов стара бабуся. От іде вона шляхом та й іде. Коли зустрічає її зайчик сіренький, маленький та й питає: — Куди це ти, лисичко, йдеш? — На богомілля,— одказує лисичка. — Возьми й мене до себе,— каже зайчик. — Ходімо,— відказала лисичка,— все ж таки вдвох охотніше буде. От ідуть вони та й пісеньки богомільної співають. Коли зустрічає їх качечка сірошня та й питає: — Куди...
Жили собі, були собі дві вивірки в густому лісі у дуплах. Однаково гарні, пушисті, ловкі. Тільки не однакової здачі. Бо одна з них цілий день трудилася; збирала орішки, гриби, жолуді і все те складала у своїй хатинці, в дуплі дерева. А друга була собі зовсім недбайлива. Цілими днями тільки їй роботи, що стрибати з галузки на галузку, лякати пташок у гніздах або сидіти бездільно й свистати на весь бір. А схоче попоїсти — не журиться. Тож літом усюди їжі повно! То горіх, то жолудь з дуба, то шульки з ялиць...
Той вовчок не звався ще «товчок», був чемним звірятком, доки не побачив довколишній світ. А потому? Ось як то було. Якось стара вовчиця пішла в ліс подивитися, чи файно ростуть зайчики. А дітям наказала, аби тихо сиділи в норі. Вовчок-товчок залишився дома з маленькими сестричками. Полежав на постелі із сухого листя, погрався із сестричками, а що не мав іншої роботи — помаленьку поліз із нори. Перед ним відкрився світ, якого він дотепер не бачив: темні бори, сині гори і золоте сонце. Що за чудо! Що то за краса! Вовчок-товчок недовго...
Дрімав собі лев спокійно під деревом в лісі. Нараз надбігла миша і побігла по нім. Збудився лев і рикнув страшно із злості, що його збудила миша, зловив її в лапи і держить. — Як ти сміла мене будити? — гукнув громовим голосом на перестрашену мишу.— Заплатиш мені за те життям своїм! — Ах, пане мій і царю,— сказала покірненько перестрашена миша,— даруй мені тую провину… що тобі прийде з моєї смерті? Будь милостив, даруй мені життя, а я тобі за те колись відплачуся! Засміявся страшний лев на таку бесіду миші...
Усі персонажі та події являються абсолютно реальними. Зі зрозумілих причин імена персонажів були змінені, а також була порушена хронологія подій. Прочитавши це, ви можете не повірити в реальність того, що відбувалося: “не може цього бути” скажете ви? Може, просто спробуйте поглянути на світ іншими очима. Народження Дуремара Над лісами Швейцарії стрімголов летів Джокер Міллер. Він дуже поспішав, адже дія чарівного зілля мала закінчитися на заході сонця, а він ще так хотів насолодитися цим прекрасним почуттям вільного польоту. Він летів не як людина, осідлавши чарівного Пегаса, або талановитий винахідник на своєму...
Було це в давні часи. Поїхав парубок до тестя в гості. За третім перевалом побачив він сім старців. Сидять вони мирно біля вогнища, довгими трубками пихтять, чекають, коли м’ясо звариться. Під’їхав парубок до вогнища, мовчки зліз з коня, мовчки трубку прикурив, в стремена ногу вставив — зібрався далі їхати. Тоді мовить йому один із старців: — Не велика честь молодому батору, котрий не привітавшись зі старшими, прикурив трубку од їх вогня та поспішив в дорогу, забувши при цьому нашу приказку: звареного скуштуй, старців послухай. Смиренно вислухав парубок старці та й...
