Далеко-далеко на Півночі, де Дід Мороз цілий рік майструє малятам іграшки, одного разу відбувся справжній переполох. Звідкись не візьмись, під крижаною хатинкою Мороза з’явилась дівчинка, та така маленька, що ще не вміла сказати, хто її батьки і як там опинилась. Тому взяв її дідусь до себе. Він робить подарунки, а Малинка (так себе крихітка називала) ними гралась. Машинки і літачки після одної гри перекочовували у яскраві коробочки і пакуночки, щоб на Новий Рік опинитися під ялинкою у якогось хлопчика. А от лялечки… Маленька їх і переодягала, і купала, і годувала,...
Жив собі на світі один дракон. Вірніше – дракончик, тому що він був ще зовсім маленьким. Як і у звичайній родині у нього були тато та мама, а також брати і сестри. Тільки усі вони теж були драконами. Тато нашого дракончика славився на весь світ – він викрадав принцес. За все своє життя йому вдалось викрасти близько трьохсот двадцяти шести різноманітних принцес. І він дуже цим пишався. Він полонив принцес не тільки з усіх найближчих королівств, а й навіть з дуже-дуже далеких країн – Індії, Ірану та Австралії. Дракону пощастило...
Того року зима запізнювалась. Осінь посипала землю рясними дощами, тому діти, які не могли погуляти через калюжі, що швидше нагадували озера, сумно сиділи біля вікон і просили у неба снігу. Якось ввечері різко похолодало. Грізні дощові хмари змінилися на сиві-сиві. Та такі важкі, що здавалось, наче в наступну хвилину ці небесні мішки розірвуться, а на землю посиплеться сніг. Та зима не поспішала. Спочатку вона заморозила невеликі озерця,що залишились від довготривалих дощів. — Ура, ковзанка! — кричали діти, які поспішали додому з садочків і шкіл. Малюки хапались за руки батьків чи...
Художник – Олена Міросєдіна
Була пізня зимова ніч. Перед святом хмаринки щедро посипали земля сріблястим снігом, а морозець старався, щоб його малюнки на шибках були неперевершеними. В теплих оселях люди вбирали ялинки дощиком та різнобарвними кульками, клали на стіл цукерки і мандарини. І в кожне вікно заглядали діти. Всі чекали його. Дід Мороз у цю хвилину сідав у свої сани. Новорічна ніч вже засвітила свої вогники – зіроньки. Старенького чекала важка робота – всім дітлахам привезти подарунки. Саночки легенько поїхали по сніжному покривалу… Час минав дуже швидко. Мішок Діда Мороза вже наполовину опустів, коли...
Жили собі два індійські слони – найкращі в світі друзі. Час від часу вони, звичайно ж, сварилися і навіть по кілька днів не розмовляли після цього. Вони ображались один на одного, надувались, як великі кулі, і робили вигляд, що бачать один одного вперше в житті, а то й взагалі не бачать. Навіть тоді, коли стояли, притулившись боками один до одного. І могли стояти ображеними дуже довго – два дні чи навіть тиждень. А це ж страшенно нудно – ось так стояти. І тоді вони придумали одну штуку: той з них, хто...
Дві баби й сорока — то вже ярмарок. А ось так виглядає завершений варіант. Автор ілюстрацій – Марися Рудська
Наступного дня Морквинка хизувався перед дітлахами оновленими ногами. — Мені здається, що у сніговика за ніч ноги виросли, — сказав Мишко. — Та й живіт додатково снігом покрився, — засміявся Василько. — Мабуть, вчора вітер трохи постарався, — здогадалась Наталочка. Пора була діткам обідати, тому сніговичок залишився сам. Навть Рудько побіг шукати щось їстівне. Сніговичок обережно подивився довкола. Поблизу дитячого майданчика двоє хлопчиків метушилися в снігу. Незабаром біля них лежали снігові кулі, а за мить вони перетворилися в сніговика. “Ура, — зрадів Морквинка, — у мене буде ще один друг!”...
Йому показали чорні простори його Всесвіту і сказали: “Твори! Ти на це заслужив”. Творчість була найціннішим дарунком у цілому світі. Він окинув оком темряву довкола і сказав: “Світло”. Його Всесвіт почав пульсувати всеможливими відтінками світла … Що було далі, ви знаєте. Він радів, неначе дитина, кожній новій травинці і комашці на одній зі своїх найкрасивіших планет. Але з кожним днем задоволення від творчості зменшувалось, адже у нього все виходило бездоганно. Він хотів подивитися, як творить хтось інший, розділити з ним це чудове вміння. Тоді він створив істоту, подібну до собе...
На дуже далекій Півночі, де зима панує цілий рік, було Снігове містечко. І жили там невеличкі снігові люди. А чому снігове? Бо більше нічого не було, з чого можна було побудувати собі домівки. Так і жили снігові люди у хатинках зі снігу. Та їм зовсім не було холодно. Щоб зігрітися, вони пили тепле какао. А вогнище палили на великій міській площі, одне для всіх. Для цього Дід Мороз, який жив неподалік, присилав їм в’язанки дрів. А снігові люди у знак подяки допомагали дідусю робити подарунки для дівчаток і хлопчиків. Вони...
